• Сільські обрії

Надія на молодих земляків

Віталій НАЗАРЕНКО.

Фото Миколи Тищенка.

У день села в центрі Івангорода велелюдно. Звісно, не так, як 200 років тому, коли тут було понад 10 тисяч жителів. На жаль, не всі івангородці пам’ятають і знають, якою величною є історія їхньої землі, скільки народів перекочувало цією мальовничою місциною над Остром, скільки поселень загинуло в боротьбі з кочовими ордами...

МІСЦЕВЕ сільськогосподарське підприємство «Івангородське» — головний організатор і спонсор свята — працює тут п’ять років. Очолює господарство 24-річний Андрій Рева, юрист-міжнародник за освітою. Він прагне відродити село, згуртувати земляків у дружну родину, відновити історичну пам’ять. «Інакше й бути не може, — певен молодий керівник. — В Івангороді закопана пуповина мого роду». Прадід Андрія був першим головою тутешнього колгоспу. Тож любов до землі і хліборобської справи передалася Андрієві Реві у спадок.

«Спочатку ми з однодумцями заснували мисливське господарства «Єгер», — розповідає він. — Щоб вирощувати корми для тварин, узяли в обробіток 20 гектарів. Якось само собою визріло рішення розвивати аграрний сектор». З кожним роком в «Івангородському» додається пайовиків. Сьогодні підприємство обробляє близько тисячі гектарів.

— У селі працює чотири основні господарства — агрохолдинг «Кернел», «Індустріальна молочна компанія», ТОВ «Берегиня», що входить до складу корпорації «Росток-Холдинг», і місцеве ТОВ «Івангородське», — розповідає івангородський староста Олександр Лікаренко. — Для мене як керівника села важливою є соціальна відповідальність підприємств. З «Івангородським» все просто і легко — вони чистять узимку дороги, допомагають школі, дитячому садку, беруть участь у проведенні культурних заходів. Узялися за відбудову 300-річного сільського храму. А, наприклад, із «Кернелом» співпраця тільки через їхній благодійний фонд у Києві. Треба зібрати купу документів, відправити їх до столиці й довго чекати відповіді. Якщо, припустимо, є потреба організувати машину для похорону, то розраховувати на швидку допомогу від них годі.

Пенсіонер Микола Семенович нещодавно передав свій чотиригектарний земельний пай в оренду ТОВ «Івангородське». «Стільки було заїжджих орендарів, що всіх і не пригадати, — каже чоловік. — Колись тут діяв потужний радгосп «Берегиня», у якому я відпрацював 40 років. На жаль, наступники, які користувалися майном господарства, не зберегли його. Люди залишились без роботи. Тому вся надія на молодих земляків з «Івангородського».

В Івангороді 4500 га орної землі, фактично кожний четвертий гектар обробляє молоде підприємство. «Ми платимо, як і всі, вісім відсотків від нормативно-грошової оцінки паю, але цей відсоток гнучкий, — розповідає Андрій Рева. — Домовилися з нашими пайовиками про те, що коли інший орендар піднімає плату за землю, то ми також підвищуємо відсоткову ставку. Ми цінуємо довіру людей. Селяни стали набагато прискіпливіше ставитися до того, з ким мають справу. Окрім вчасних виплат, робимо пайовикам подарунки до кожного великого свята. Так, до Медового Спасу та дня села привезли людям мед, гречку і борошно. У договорі оренди у нас також обумовлений соціальний пакет — грошова допомога на весілля, при серйозній хворобі чи, не дай Боже, смерті».

«Івангородське» стрімко розвивається. І це в умовах жорсткої конкуренції із «зубастими» агрохолдингами! Шкодують молоді аграрії, що не започаткували діло раніше. Можливо, вдалося б уберегти будоване батьками. У керівництва багато задумів — аж до відродження тваринництва та створення додаткових робочих місць для земляків.

Але сьогодні найважливіший проект — відбудова церкви. Якась таємнича карма у 300-літнього храму, що понад 60 років стоїть зруйнованим. І гроші є, і згуртованість громади, а з будівельниками не щастить — уже змінилося шість бригад. Та все ж цеглина за цеглиною, кельма за кельмою виростає храм, милує око і душу золотом бань, дає надію на життєдайну молитву.

Великих змін, потрясінь зазнав цей край — нашестя ворожих орд, війни, біди, голодомори... Та селянин не тікав нікуди, тримався за землю, «вгризався» в неї. Земля давала наснагу жити поколінню за поколінням. Так було, так є і так буде.