• Ходімо здорові!

Лікуймось по-українськи

Іван КИСЛИЦЯ.

с. Руданське

Шаргородського району

Вінницької області.

Осінь. Роботи в селі — кінця-краю не видно. Зібрати, перебрати, занести, сховати, накрити... А тут ще й здоров’я підводить. Після чергової ходки в погріб із мішком картоплі щось у попереку затріщало, в животі відлунилось... Одним словом, недобре стало.

Жінка (дай Боже їй здоров’я) в цих ділах розбирається, тож зразу прикинула, які пігулки можна випити. Але краще без пігулок, бо то ж хімія. Краще альтернативна медицина. Тут вона також у курсі дєла. Почала зразу прикидати.

Китайська медицина — точками. Ні — це після роботи.

Філіппінський масаж. Ні — це ввечері, перед сном.

Скандинавська ходьба. Ні, бо може далеко зайти і довго не прийти, а робота не чекатиме.

Шіацу, цигун. Теж ні. Суджок...

— Судоку, — несміливо вставив я, щоб показати, що теж щось знаю.

— Ще чого! А може, ще кілька кросвордів тобі — і на бочок? Ні. Я тебе вилікую по-українськи.

І почала...

20 грамів українського самогону, п’ять грамів українського вершкового масла, пів чайної ложечки українського меду — і на водяну баню. Тарілку українського борщу, зубець українського часнику, кусень українського сала — і я знову на ногах, знову ходка за ходкою, мішок картоплі за плечима у погріб наче сам іде.

Після такого лікування по-нашому, по-українськи, нам ніяка, погодьтесь, медична реформа не страшна. Чи не так?!