• Забуттю не підлягає

Злочин без строку давності

Руслана ЗІНЧЕНКО.

П’ятого вересня Україна вшанувала пам’ять жертв «червоного терору».

СТО років тому цього дня радянський уряд ухвалив Декрет про «червоний терор», який ставив завдання боротьби з контрреволюцією. Упродовж десятиліть радянська історіографія культивувала лише одну версію: «червоний терор» більшовики запровадили у відповідь на «білий терор». Насправді ж він ставив на меті знищення так званих класових ворогів — насамперед представників інтелігенції та селянства.

Спочатку «червоний терор» був випробуваний у Москві та Петрограді. На території України це пекло розпочалось у січні 1918 року із вторгнення до Києва загонів Муравйова. За перші дні окупації міста більшовиками було розстріляно від 3 до 5 тисяч чоловік, переважно російських офіцерів та українських старшин, а також тих, хто мав посвідчення Центральної Ради, представників духовенства, зокрема було по-звірячому вбито митрополита Київського Володимира.

Російсько-більшовицький уряд створив спеціалізований орган державного терору в Україні під назвою «Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами». Тодішні репресії українських надзвичайних комісій вражали своєю жорстокістю навіть московських вождів. Від більшовицького терору потерпали всі міста, містечка і села України. За різними даними, впродовж 1918 — 1919 років було знищено від кількох тисяч до понад півтора мільйона осіб. Офіційно «червоний терор» був припинений 6 листопада 1918 року, однак насправді тривав і надалі, сягнувши свого апогею в 30-х роках, за що й дістав назву «Великого».