Підгрібають тихою сапою

Зенон МИХЛИК.

Тернопільська область.

Фото Василя Балюха.

Про навислу над однією з найбільших річок України небезпеку нещодавно нагадав форум громадської взаємодії «Збережемо Дністер вільним», що відбувсь у Заліщиках на Тернопільщині. Окрім вітчизняних експертів, до нього долучилися представники Молдови, Всесвітнього фонду природи «World Wildlife Fund», міжнародної екологічної асоціації «Екотірас».

МАЙЖЕ в той час, коли у Заліщиках відбувався згаданий форум, ініціатор будівництва ГЕС — приватне акціонерне товариство (ПрАТ) «Укргідроенерго» вело перемовини з китайською компанією «CNEEC» про можливу співпрацю у реалізації «перспективних проектів» (перед тим керівництво гідро­енергетиків побувало у Піднебесній, зокрема домовлялося про залучення коштів китайських банків). Гості з КНР відвідали Дністровську гідроакумулюючу електростанцію (м. Новодністровськ) і підписали меморандум про співробітництво в сфері будівництва гідроелектростанцій в Україні. Ймовірно, й тих, які в недалекому майбутньому можуть пошматувати своїми греблями Дністер.

Громадськість намагається не допустити того варварства, та її переконують: це необхідно для енергобезпеки держави. При цьому замовчуючи, що енергетична галузь України здебільшого вже стала приватною власністю олігархів, у тому числі й громадян Росії.

Рішення депутатів Івано-Франківської і Тернопільської обласних, багатьох рад нижчого рівня, які рішуче висловилися проти спорудження шести ГЕС у верхній частині Дністра, уряд В. Гройсмана відверто зневажив — залишив спірні об’єкти у Програмі розвитку гідроенергетики на період до 2026 року. Це розв’язало руки ПрАТ «Укргідроенерго» — був оголошений тендер на підготовку техніко-економічного обґрунтування будівництва. Проте екологи, сільські громади забили на сполох, і його довелося скасувати.

Тоді ПрАТ змінило свою риторику, мовляв, каскад ГЕС передусім потрібен для захисту населення від паводків. І звернулося до низки наукових установ за висновком про безпечність проекту для довкілля. На підготовку відповіді вченим відвели лише один місяць наприкінці 2017-го. Чи достатньо цього часу для всеосяжного і глибокого аналізу?

«Дослідження не мали польового сезону, а обмежувалися тільки обробкою літературних джерел, гербарних матеріалів попередніх років. Необхідні особливо детальні та повномасштабні дослідження», — читаємо у звіті відділу ботаніки Національного науково-природничого музею НАН України. Наголошується: наявність у регіоні проектованого каскаду природоохоронних територій (біосферні заповідники, національні природні парки) «повністю виключає можливість будівництва гідрооб’єктів».

Відділ зоології згаданого музею поінформував, що у Верхньодністровському регіоні знаходяться оселища флори і фауни, які підлягають особливій охороні відповідно до Бернської конвенції, директив ЄС, а національний природний парк «Дністровський каньйон» є кандидатом до Смарагдової мережі Європи. Отже, про ГЕС не може бути й мови.

Науковці Інституту археології НАН України нагадали про «рятівну» експедицію, яку в 1927-му з великими труднощами організував відомий український історик і археолог Дмитро Яворницький (план будівництва Дніпрогесу вже був затверджений, такого «дріб’язку», як прадавні пам’ятки, «індустріалізатори» до уваги не брали). Археологи через брак часу й коштів змогли обстежити лише невелику частину території, що мала піти під воду, і все ж зробили ряд визначних відкриттів.

Тодішнє законодавство не вимагало досліджувати все культурне надбання в зоні проведення будівельних робіт, та й «планова» економіка підганяла. Нині ж, зауважують сучасні науковці, всі об’єкти археології, яким загрожує руйнація чи пошкодження, повинні ретельно вивчатися. Будівництво Дністровського каскаду справлятиме великий негативний вплив на археологічну спадщину регіону, адже там значна концентрація стародавніх пам’яток. Потрібні невідкладні масштабні розвідкові та стаціонарні археологічні дослідження.

Але, нагадаємо, час обмежений: до 2026 року вже мають закрутитися лопаті турбін. Чи встигнемо врятувати унікальні національні скарби, які можуть бути втрачені назавжди?

…Пригадую, у 1987-му на засіданні екологічного клубу при редакції львівського журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін») кандидат історичних наук Лариса Крушельницька розповідала: «Сім років я досліджувала територію затоплення водоймищем Дністровської ГЕС (її гребля перегородила ріку в 1981-му. — З. М.). Дуже багато вчених звертались у найвищі інстанції, щоб не затоплювати таку територію. Адже за зафіксованими відомостями в зоні затоплення є приблизно п’ять тисяч археологічних пам’яток, а ми разом з Інститутом археології УРСР дослідили лише 35, і то частково».

Хтось із посадовців відповів за втрачені артефакти? Ні. Немає впевненості, що «славна» ще з часів Дніпрогесу традиція не повториться і при спорудженні Верхньодністровського каскаду ГЕС.

Зрештою, подальша доля природного дива — Дністровського каньйону тривожить не тільки ботаніків та археологів.

Інститут географії НАН України у своєму висновку відзначає: «До найбільш значущих несприятливих процесів в межах району розміщення каскаду ГЕС слід віднести флювіальні, ерозійні, гравітаційні, карстові. Можливість активізації цих процесів та негативних наслідків слід врахувати при обґрунтуванні доцільності будівництва гідротехнічного комплексу».

Науковці також звертають увагу на сейсмічну небезпеку — деякі проектовані ГЕС розміщені безпосередньо в осьових зонах активних розломів чи в місцях їх перетину. А в межах високоактивного Заліщицького морфоструктурного вузла знаходиться епіцентр платформного землетрусу.

Це підтверджують і співробітники Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна НАН України. Додають, що за останній час руйнівні землетруси зони Вранча (Румунія) відчувались у районі планованого будівництва гідроспоруд з інтенсивністю близько 6 балів.

«Розташування запланованих ділянок будівництва ГЕС потребує спеціальних еколого-геохімічних досліджень території», — не поспішає з остаточним висновком Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М. П. Семененка НАН України.

«Геологічне середовище в межах досліджуваної території вкрай сприятливе як для широкого розвитку природних небезпечних геологічних процесів, так і техногенно обумовлених, — констатує Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України. — Отримані результати свідчать, що територія каскаду — найбільш зсувонебезпечна… Така територія буде миттєво реагувати на екстремальні значення метеорологічних показників (найперше — опади). Можливі руйнування берегів і замулення водосховищ, підтоплення і затоплення прилеглих територій, зсуви, активізація і розвиток карстових процесів. Слід зробити розрахунки можливого зв’язку запланованих водосховищ із Калуським гірничо-промисловим регіоном — екологічною бідою Прикарпаття. Щоб, не вирішивши старої проблеми, не створити нову».

А Український гідрометеорологічний інститут нагадує: Дністер — ключова ріка ще й сусідньої Молдови. Тому гідроенергетикам слід обов’язково зважити також на міжнародні зобов’язання України.

Чи достатньо цих аргументів, аби Кабмін вилучив проект Верхньодністровського каскаду ГЕС із Програми розвитку вітчизняної гідроенергетики як застарілий, необдуманий, ба навіть шкідливий?

«Гідроенергетика не є екологічно і соціально безпечною технологією виробництва електроенергії і, хоча використовує відновлюваний енергоресурс, жодним чином не може претендувати на статус так званої «зеленої» енергетики», — переконує знаний фахівець у цій галузі доктор технічних наук Дмитро Стефанишин. За його словами, сьогодні ГЕС будують, не зважаючи на соціально-екологічні проблеми, які при цьому виникають, переважно у відсталих країнах Африки, Південної Америки та Азії. На думку вченого, схваленню урядом Програми розвитку гідроенергетики мала би передувати об’єктивна, критично осмислена оцінка ситуації, яка склалась у вітчизняній енергетиці.

Також варто нагадати, що ділянка ріки, якої тихою сапою вперто домагаються гідрозабудовники, — це територія Національного природного парку «Дністровський каньйон» і регіонального ландшафтного парку «Дністровський». Отже, розглядати її як ресурс для виробництва електроенергії, м’яко кажучи, нецивілізовано.

Проте тема нових ГЕС на Дністрі вже три роки на плаву. І це непокоїть громадськість, яка неодноразово заявляла про свою незгоду з планами ПрАТ «Укргідроенерго». Людей насторожує намагання забалакати їх обіцянками про «мінімізацію» шкідливих впливів проекту, втягнути, за висловом одного еколога, у марну дискусію на кшталт «Як краще вбивати Дністер: швидко і відразу чи довго і повільно?»