Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Придибенція

А ми читаємо

Юрій БЕРЕЗА.

м. Рівне.

У нашому селі — аж 10 живих душ! Три собаки, два коти, я, моя баба, сусід Онисько та приїждже подружжя Шкрабчуків — Олька та Володька.

І одна діюча установа: бібліотека. Володька — її директор, Олька — бібліотекар. А я, моя баба та сусід Онисько — постійні читачі.

Книжковий фонд бібліотеки — два примірники «Війни і миру» Льва Толстого. Вони в нас нарозхват. Уже читаємо по енному колу. Бо любимо літературу, яка залишилася нам у спадок від дітей та онуків, що втекли із села ще на зорі нашої незалежності. Хто куди. Хто в область, а хто й подалі: у Європу.

Отож читаємо. Люто читаємо. Ще лютіше, ніж це робить мороз по обидва боки вікон наших хат. Нічим іншим більше не займаємося. Бо нічого іншого в селі вже немає, крім бібліотеки.

Кожний із нас має свій читацький формуляр, куди Олька записує нам «Війну і мир». 15 разів на день. Бо від того залежить її та Володьки зарплата. Чим більшу кількість наших прочитань зафіксує, тим соліднішим стає трудовий стаж обох. Іще років 40 — і вийдуть на заслужений відпочинок як пенсіонери державного значення.

А наразі треба той стаж накопичувати. Ото ми й допомагаємо в цьому. Надто дід Онисько. У нього тих читацьких формуляри — як бліх у трьох собак і двох котів. Він, так би мовити, веде у нас перед із перечитування «Війни і миру», що засвідчила днями комісія, яка приїжджала перевіряти роботу бібліотеки. Бо хтось поскаржився, що Олька та Володька отримують дармові гроші. Мовляв, ніхто в сільську бібліотеку не ходить, а держава витрачає кошти на її утримання.

А сусід Онисько доводить протилежне: читання йде повним ходом! Краще, ніж в обласних центрах. На підтвердження — його читацькі формуляри. Комісія не тільки дійшла висновку, що в нашому селі не варто закривати бібліотеку, а й підготувала рекомендацію відповідним органам щодо підвищення заробітних плат її директору та бібліотекарю. Дарма що сусід Онисько головного героя «Війни і миру» П’єра Безухова назвав П’єром Першим і зовсім на старості літ забув, як воно ото читати книжку. Як і я, до речі, та й моя баба. Оскільки самі цього твору ніколи не брали до рук. Для них читацький формуляр — основний доказ духовного розвитку села із 10 ще живих душ, включно із трьома собаками і двома котами.

За це їм велика дяка. Бо, якщо закриють бібліотеку, нас у селі на дві душі поменшає. І жодна чужа душа сюди більше не поткнеться. А ми ж прагнемо у Європу!