Наша пошта

• Позиція

Треба жити в єдності

В. ТКАЧЕНКО.

м. Черкаси.

ЧАСТО чую: «Ні з кого обирати на наступних виборах, немає в нас свого Гавела». Були в нас свої Гавели, тільки ми їх проґавили! Нам, українцям, наче пороблено, бо ж знову рейтинговими стають ті, що роками товчуться при владі марно.

Та якби народ України був єдиний у своїх прагненнях, то ми вже давно подолали б усі наші негаразди. А оскільки наше суспільство нагадує лебедя, рака і щуку, то те й маємо. Частина суспільства — «п’ята колона», інша й досі живе з повернутою назад головою і ніяк не позбудеться «совковості», їм байдуже до долі України, головне, щоб частіше роздавали гречку на дурничку. І тільки частина — справжні патріоти, які вийшли на Майдан і першими пішли на війну. Їм не однаково, що буде з Україною.

Неодноразово доводилось чути висловлювання: «Та яка різниця, якою мовою розмовляти; навіщо вулиці перейменовувати й пам’ятники валити...». А це говорить про відсутність національної свідомості й низьку громадянську активність у суспільстві. Саме з повалення радянських пам’ятників і почали реформовуватись прибалтійці після розпаду СРСР. А питання мови та національної гідності для них завжди було актуальне. Згадаємо слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Щодо єдності в суспільстві, то вона має бути і серед кандидатів демократично-патріотичного спрямування. Чому б їм не об’єднатися і не висунути одного кандидата? Чому персональні амбіції перевищують інтереси країни? Адже велика кількість кандидатів-демократів тільки розпорошить голоси виборців. Доки ж ми наступатимемо на одні й ті ж граблі?