• Рибальські бувальщинки

Конкурент

Володимир БУЧИНСЬКИЙ.

м. Київ.

Уподобав я собі якось місце для риболовлі на Десні. Глибоченько там було та й недалеко від моєї дачної оселі. Прикормив його трохи і ходив туди майже щодня. Місцеві рибалки знали, що це моє місце, і не займали його.

Та одного разу, прийшовши на своє місце, я побачив там три встромлені у пісок спінінги, біля яких, обклавшись всіляким рибацьким причандаллям, сидів чоловік у зеленому капелюсі. «Ну що ж, — сказав я собі, — не приватизував же ти його. Спати менше треба».

Наступного ранку встав удосвіта. Та дарма — «зелений капелюх» уже був там. Того ж дня по обіді випадково у крамниці почув, як він вихвалявся перед своїм співрозмовником. Мовляв, місцеві рибалки нездари, живуть тут постійно, а де ловити, не знають. А ось він тільки приїхав і одразу знайшов класне місце.

Злість мене взяла: «Ах ти ж фанфароне нещасний! Я тобі покажу нездари! Я тобі покажу класне місце! Будеш завтра зі своїми спінінгами й торбами по всій річці бігати!».

Піднявся — ще трьох не було. Надворі темінь непроглядна. Йду майже навпомацки. Коли бачу: в кінці вулиці, що веде до річки, під ліхтарем наче якась постать бовваніє. Підходжу ближче — так воно і є: стоїть, обпершись на стовп, мій «капелюх» і спінінг розплутує. Два інші вже, звісно, у роботі.

Поступився я перед його фанатизмом. Навіть повагу відчув за відданість нашій рибальській справі. Хай йому грець! Нехай ловить. Я потерплю. Де вже мені з ним змагатись. Хтозна, може, він іще звечора там сидить.

На моє щастя, конкурент невдовзі виїхав із наших місць.

Кудлатий рибалка

Сиджу з вудочкою на березі річки, ловлю дрібнячок. Коли це приходить і лягає біля мене великий білий собака — одразу видно, що без постійного місця проживання. Деякі рибинки зриваються з гачка, б’ються на траві — пес лежить, не поворухнеться. Та ось уже й час додому йти.

— Ну, — кажу, — хоч ти й не кішка, а все ж, можливо, рибу їстимеш, — і подаю йому плотвичку. Собака з такою жадібністю схопив рибку, що я ледь устиг відсмикнути пальці.

Віддав я йому весь свій улов — дуже вже він голодний був. А про себе подумав: «Багатьом «гомо сапієнсам» не завадило б повчитись витримки в цього собарлюги».