Самобратні блаженнії

Антоніна КІЗЛОВА.

31 серпня (18 серпня за старим стилем) православні вшановують святих мучеників Флора і Лавра — близнят, котрі жили у Візантії в кінці ІІ — на початку ІІІ ст.

Де брати народилися, невідомо. Підлітками вони пішли навчатися мулярського ремесла й виявилися дуже в ньому здібними. Наставники Прокл і Максим були благочестивими християнами (згодом загинули за віру), тож Флор та Лавр теж незабаром увірували й охрестились.

Якось володар Іллірії (північний захід Балканського п-ва) Лікаон звелів їм спорудити розкішний язичницький храм. Удень брати працювали, а потім майже цілу ніч молилися. Всі гроші, зароблені на будівництві, роздавали нужденним, багато з яких дослухались до проповідей майстрів і прийняли хрещення.

Коли камінець, який відлетів під час роботи, вибив око синові місцевого жерця Мамертина, Флор і Лавр пообіцяли, що вилікують хлопця. Після розмови з угодниками поранений свідомо визнав себе християнином і повністю зцілився за їхніми молитвами. Мамертин відмовився служити язичницьким божествам за прикладом сина.

В уже готовому храмі Флор, Лавр та їхні помічники-християни розбили ідолів, а в східній частині споруди поставили хрест. Коли про це довідався управитель області, він засудив усіх будівничих і Мамертина з сином до спалення. Найбільш ненависних йому Флора й Лавра відіслав до Лікаона. Той почув на допиті, що вони нізащо не зречуться Господа, і звелів засипати непокірних живцем у пересохлому колодязі.

Минуло близько 200 років, у колодязь повернулася вода. Пастухи напоїли нею коней — і в табуні припинився мор. Вражені місцеві жителі, обстеживши колодязь, віднайшли нетлінні мощі подвижників (склався навіть переказ про те, що святі вийшли з-під землі живими, з лопатами в руках).

Так у народі почали вшановувати братів як молитовних захисників коней, що, наприклад, добре помітно за іконами. Поширилися також образи «Чудо про Флора і Лавра»: іконописців надихнула оповідь про те, як святі явилися пастухові й допомогли знайти зниклих коней.

Українські віряни на Флора й Лавра («Кінський празник») здавна дають коням відпочити від будь-якої роботи, навіть не сідлають. До приходу радянської влади коней на празник яскраво прикрашали і збирали неподалік церкви, де після молебню кропили свяченою водою, а в деяких місцевостях ще й пригощали спеціальним печивом.

Свято ще називають «Досівками», бо жито, посіяне після нього, вважається запізнілим.

В середині ХVІ ст. на київському Подолі було засновано жіночий монастир, котрий діє і нині. На думку деяких істориків, обитель присвятили саме Флору та Лавру, бо неподалік здавна торгували худобою, зокрема кіньми.