I ратаї, і ратники

Микола АТАМАНЧУК.

Перша писемна згадка про мої рідні Бовсуни, що на Житомирщині, датована 6 липня 1518 року. Саме тоді своєю грамотою король польський і князь литовський Сигізмунд Старий підтвердив право Прокопа Болсуновича на спадкове володіння Чорногубівським ґрунтом (землею). У винагороду за участь у походах, супровід послів та гінців із листами до Орди і з Орди, за те, що «пішо, конно, оружно водлугь часов потреби» прибував охороняти Овруцький замок од набігів напасників.

ТО ЩО, Бовсунам півтисячоліття? Ні, вік села набагато поважніший. Про це свідчать кургани на його окраїні, три молотки, дві кремінні сокири, сліди пірофілітової майстерні, знайдені археологами. Крім цього, науковці встановили, що село — одне з місць поширення довгополосних сокир-молотків часів бронзового віку.

Обґрунтовано, що заснував поселення над річкою Безодня виходець із степу Болсун (Чорногуб). Його нащадки Болсуновичі після «прізвищної революції» на догоду Речі Посполитій стали Болсуновськими, Бовсуновськими, Бовсунівськими. Нині це прізвище мають відсотків 80 жителів села.

Отже, потомки Болсуна були і ратаями, і ратниками. Відволікалися від хліборобських справ на несення польової сторожі, інші воїнські обов’язки. Удостоїлися статусу бояр, дворян, шляхтичів. Одним із них був гетьман України Іван Виговський. У селі чимало людей із таким прізвищем.

В історії Бовсунів багато героїчного і драматичного. Мешканці брали участь у визвольних змаганнях під проводом Богдана Хмельницького, оборонялися від зазіхань польських феодалів, прославили себе у війні 1812 року, Кримській, російсько-японській, Першій і Другій світових війнах.

До знакових дат села належить 1781 рік, коли своїх перших прочан прийняла на богослужіння церква Василя Великого. Побудована коштом парафіян Бовсуновських і Невмержицьких, вона й нині є окрасою Бовсунів. Восени 1897 року для своїх перших учнів відчинила двері церковноприходська (парафіяльна) школа.

Бовсуни не оминули примусова колективізація, Голодомор, репресії. Близько півсотні селян вигубила штучно затіяна тираном Сталіним моровиця. Ще більше жителів засуджено в 1937-1938 роках «трійками» та іншими несудовими органами: одних — до розстрілу, інших — до відбування покарання у виправно-трудових таборах ГУЛАГу.

Непоправних утрат зазнав бовсуновський рід у 1930-х роках. Порідів він і під час радянсько-німецької війни. Понад півтори сотні його представників поклали свої голови на вівтар перемоги над нацизмом. За два тижні до визволення отчих Бовсунів у жорстокому бою народних месників з окупантами загинув 20-літній партизан Іван Бовсунівський.

Підполковник Павло Бовсунівський, уже поранений, повів воїнів артилерійського полку, яким командував, і стрілецької частини, яка втратила свого командира, в рішучу контратаку в критичний момент битви за німецьке місто Баутцен. Після цього бою, всього за два тижні до травневих салютів 1945 року, у нього під гімнастеркою знайшли обидва полкові знамена, залиті кров’ю мужнього ратника. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У повоєнні роки Бовсуни леліяли надію, що хоч дітям, онукам і правнукам загиблих у найкровопролитнішій за історію людства війні не доведеться воювати. Довелося. Мого юного сусіда Анатолія Нестеренка поранено в Афганістані. Він нагороджений орденом Червоної Зірки. Через «гарячі» точки пройшли Володимир Можарівський, який потім служив заступником міністра оборони України, Григорій Бовсунівський, Леонід Бовсунівський, Валерій Рончиський. Вони повернулися додому живими. А на рідній землі жертвами російсько-української війни, розв’язаної Кремлем на Донбасі, стали Сергій Бовсунівський, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, та Микола Колосюк.

Як і звитяги ратників, воїнів, військових, до найважливіших чеснот із давніх-давен у селі належать працьовитість, уміння господарювати. За справді вагомі трудові здобутки високими державними нагородами відзначено ланкову льонарок Марію Бовсунівську, механізатора Олександра Бовсунівського та багатьох інших моїх земляків. Звання заслуженого працівника сільського господарства України удостоєний водій Держлісгоспзагу Степан Невмержицький.

…Зараз Бовсуни, як і вся Україна, переживають не кращі часи, та не втрачають віри, що своє героїчне минуле доповнять не менш уславленим майбутнім.