Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Золото, золото

Півстоліття разом

Володимир ШУНЕВИЧ.

Житомирська область.

Фото з сімейного архіву.

Здається, лише вчора Тетянка, 15-річна школярка із стародавнього поліського містечка Радомишль, прийшла працювати на машинобудівний завод. Вона була шостою дитиною у батьків, бачила, як важко щодня вони працюють, щоб діти не голодували. Тож хотіла якнайшвидше піти, як кажуть, на свій хліб.

ДИРЕКТОР підприємства спершу похитав головою: «Не маю права, тобі іще немає шістнадцяти...». Однак, вислухавши доводи дівчинки, зітхнув і мовив: «Гаразд, пиши заяву ученицею токаря…».

Хоча робота з металом, здавалося б, і не жіноча справа, але Таня швидко навчилася вправно точити деталі до лісовозів і трелювальних машин. У механічному цеху доля звела дівчину з майбутнім чоловіком — Станіслав Алексєєнко саме повернувся після армії токарем на завод. Тані сподобався бравий танкіст, механік-водій броньованої машини, — веселий щирий працьовитий хлопець.

Станіслав із робочої родини. Його батька не взяли на фронт через хворобу. Пізньої осені 1943 року в районі Радомишля точилися страшні бої. Гітлерівці хотіли повернути визволений радянськими військами Київ. Батько Станіслава Федір і його дружина Франциска Матвіївна підібрали на місці бою сімох важкопоранених бійців і перенесли до своєї хати, надали їм першу допомогу. Повідомити про воїнів наших медиків було неможливо — Радомишль знову опинився в руках німців. Тож, ризикуючи життям, подружжя разом зі старшим сином, 13-літнім підлітком, доглядало поранених. Щоб хоч якось підгодувати охлялих, виснажених юнаків, зарізали корову. Виходили всіх. У дні 40-річчя Перемоги один із них — лейтенант 547-го стрілецького полку 127-ї стрілецької дивізії Зіятдін Мансуров із сонячного Азербайджану — приїхав до Алексєєнків на гостину.

Молоді люди покохали одне одного, незабаром одружилися. Виростили трьох синів, дочекалися онуків. Живуть у злагоді, вважають себе щасливими. Цього літа їхньому щастю виповнюється півстоліття!

Тетяна Олександрівна і Станіслав Федорович — оптимісти за характером. Кажуть, що головне їхнє багатство — діти, онуки, духовні цінності, життєвий досвід і праця. А найбільша радість, коли уся велика родина збирається за столом. Хай ведеться так ще багато-багато років.