• Слава України

Мости у вічність

Володимир БУРБАН.

Євген Патон. 1950 рік. Фото із фондів Укрінформу.

Міст Патона у Києві.                                                www.wikimedia.org

65 років тому Україна прощалася з Євгеном Оскаровичем Патоном — видатним ученим-академіком, фундатором визнаної світом української школи мостобудування і електрозварювання.

А КІЛЬКОМА місяцями пізніше, 5 листопада 1953-го, київський люд вийшов на дніпровську набережну, аби відсвяткувати відкриття величної споруди — аркодужного мосту, названого іменем його творця.

Як сформувався дивовижний, унікальний талант визначного науковця і практика науки?

Євген Оскарович народився 4 березня 1870 року у французькому місті Ніцца. Батько, що обіймав консульський пост, був людиною освіченою, організованою. Він подбав про гідне виховання сина, який навчавсь у Штутгарті, Бреславлі, Дрезденському політехнічному інституті. Вдумливий і наполегливий юнак, що в дитинстві сказав: «Я будуватиму мости», — після повернення до Росії стає п’ятикурсником Петербурзького інституту шляхів сполучення, склавши іспити з 12 дисциплін.

Свої інженерні й педагогічні здібності Патон виявив у Московському інституті шляхів, але на повну силу талант молодого професора розквітнув, коли 1904 року він очолив кафедру мостів Київського політехнічного інституту.

Епохальні зміни в країні у 1917-му Євген Оскарович сприйняв як насильство, хаос і розпад. Казав: «Ніякий дідько не розбереться поміж усіх отих октябристів, кадетів, трудовиків…» Але згодом йому заімпонувало, що нова влада розгорнула загальне навчання, почала широкомасш-табну індустріалізацію.

Водночас Євген Оскарович у радянські часи мусив потерпати через своє «класове походження». Кривавого 1937 року його врятував колишній учень, який працював в «органах».

Патон спроектував і збудував чимало мостів. Ще 1904 року за його проектом постав ажурний Парковий міст над Петровською алеєю, який київська молодь назвала «мостом закоханих». Це й сьогодні одне з найулюбленіших місць киян.

1925 року під його керівництвом у Києві був відновлений ланцюговий міст. Патонівські мости з’єднали береги Волги, Москва-ріки, Дунаю, багато інших річок.

1929-го року Євген Оскарович захопився електрозварюванням, розробив метод автоматичного електрозварювання під флюсом. Очолюваний ним інститут у війну був евакуйований на Урал. Там народився славнозвісний «шов Патона», міцніший за саму броню. Євген Оскарович згадував: «І ось настав ясний морозний день, один із перших днів 1942 року, який мені, напевно, ніколи не забути. З воріт здавального цеху, здіймаючи хмари сніжного пилу, вилетів могутній красень Т-34 і з гуркотом промчав заводським шляхом. З моменту прибуття українського заводу до народження цієї бойової машини минуло менше двох місяців!»

Євген Оскарович провадив і фундаментальні наукові дослідження. Йому належать 402 наукові праці, серед яких — «Залізні мости», «Дерев’яні мости», численні технічні документи, проект генеральної схеми електрифікації Середньої Азії.

З юності Євген Патон мріяв про «диво-міст на Дніпрі». І таки збудував такий шедевр! Це був перший у світі цільнозварний міст завдовжки 1543 метри і з шириною проїзної частини 21 метр. При монтажі крупних блоків зварено 10 668 швів.

Як людина і вчений, Патон був наділений виразною індивідуальністю. Сивоусий статечний красень з аристократичними манерами, він вільно розмовляв німецькою, читав європейських класиків в оригіналі. В усіх справах прагнув до ясності й абсолютної чесності. З підлеглими був вимогливий до краю, а коли одержав Сталінську премію (200 тис. крб), велів розподілити її між найближчими співробітниками. Не терпів грубощів. Найрізкішими його словами були: «Чоботи ви нечищені!», але діяли вони безвідмовно. В колективі Євгена Оскаровича любили й водночас побоювалися. Його доля перехрещувалася з багатьма відомими людьми. Усіх зачаровували його розум, харизма, тонкий гумор.

Ніжності були не в звичаях родини. Тому синів своїх виховував у дусі вимогливості й працелюбства. Дорогою батька, порадника і навчителя, пішли сини — старший Володимир і менший Борис. Володимир мав «золоті руки», але непростий характер. Батько всіляко наставляв його на путь істини, і той зрештою став інженером-конструктором, одержав Державну премію за участь у будівництві магістральних трубопроводів.

А хто не знає імені Бориса Євгеновича Патона, незмінного президента Національної академії наук України, директора Інституту електрозварювання, що носить ім’я його батька? Саме за керівництва Б. Патона цим науковим закладом американці назвали Київ «столицею електрозварювання». А його громадянська позиція гідна наслідування. Саме він подав до уряду України доповідну записку про неприпустимість будівництва АЕС у Чорнобилі поблизу Києва. А коли його викликали до Москви й намагалися переконати, що атомна електростанція абсолютно безпечна і її можна будувати навіть на Красній площі, вчений спересердя кинув: «Ну й будуйте!..»

У своїх «Спогадах» Євген Оскарович Патон написав: «Я знаходжу задоволення в тому, що навчив працювати інших, підготував ціле покоління молодих учених-зварників. Це правда гарна зміна, вони успішно рухають уперед нашу спільну справу. Серед них і мої сини».