П’ятниця, 10 серпня 2018 року № 61 (19608)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19608/print.php?n=39761

  • Сільські обрії

Дочекалось поле жниварів

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото Миколи Тищенка.

Комбайнери Володимир Визовик, Євгеній Паганець та водій Михайло Ткаченко.

Старшокласник Валентин Віктор допомагає пасти череду.

Торік у цей час у сільськогосподарському виробничому кооперативі «Полісся», що в Кувечичах Чернігівського району, вже завершували збір ранніх зернових. Цього року погода зіпсувала хліборобам усі плани. Лише кілька днів тому, щойно закінчилися дощі та протряхла земля, місцеві аграрії кинулися збирати збіжжя. Перші результати вказують на те, що врожай очікується значно бідніший. Але чернігівські хлібороби запевняють: «Будемо з хлібом».

Складна посівна — складні і жнива

З РАНКУ і до пізнього вечора комбайнери та водії вантажних автомобілів працюють у полі.

«Не можна втрачати ані хвилини. Поля вже нас зачекалися, — каже директор СВК «Полісся» Михайло Михайлович Купрієнко. — Але й досі не скрізь як слід протряхло. Доводилося кілька разів комбайни з багна витягувати. А що поробиш? Пшениця і так перестояла».

Заробіток комбайнерів напряму залежить від урожаю.

«Минулого літа я зібрав понад тисячу тонн зерна, — розмірковує механізатор Володимир Визовик. — Заробляв по 20-25 тисяч на місяць. Тепер такі статки мені не світять — урожай озимини поганий. Вся надія на овес!»

Механізатор із кількадесятирічним стажем Сергій Пекур косить суданку. Ця трава дає хорошу зелену масу і має солодкуватий присмак, тому надзвичайно смакує худобі. Один мінус — дозріває пізніше за люцерну, хоча за сезон в господарстві встигають зробити по чотири укоси, а потім ще й корів заганяють на випас.

«Якби всі були такими механізаторами, як Сергій Пекур, то і керівників не треба, — усміхається Михайло Купрієнко. — На будь-яку техніку сяде і працюватиме, не оглядаючись на час. Найскладніша робота на ньому. Про таких в народі кажуть: людина з золотими руками».

Сергію Пекуру довелося, як мовиться, попотіти і цієї весни.

«Посівна була складна, частину полів залило дощами, не можна було заїхати», — пригадує тракторист.

«А в травні дощів майже не було, тому зернові, які були на узвишші, вигоріли, не встигли налитися, — додає керівник кооперативу. — Складна посівна, складні жнива, але нічого — прорвемося. Тільки треба поспішати, бо кожен день дорогий».

Триматиметься господарство — буде робота

СУДАНКА, як і зелена (силосна) кукурудза, — нині основний корм для ВРХ. Її у господарстві утримують аж 1,3 тисячі голів, із них — 360 голів дійного стада. Є й свині — їх близько 200. Тримають і коней, які є незамінними помічниками на фермі.

«Молоко здаємо по сім гривень 80 копійок за літр, — розповідає Михайло Купрієнко. — Ціна нас влаштовує, але погано, що переробники часто затримують розрахунки. А от м’ясне скотарство не надто вигідне».

Вирощених поросят тут намагаються не продавати перекупникам. Більшість свинини йде на потреби господарства. Наприклад, харчування для 100 працівників кооперативу тут цілком безкоштовне. М’ясо, крупи, молоко та іншу продукцію підприємство також безкоштовно надає місцевим садку та школі.

Молочне тваринництво — рентабельна галузь у кооперативі, тому основна кількість вирощених зернових іде на корм худобі. Решту продають. У «Поліссі» нічого не пропадає, навіть солома — все забирають із поля. Худоба віддячує не тільки молоком, а й органікою. Цієї весни на поля кооперативу вивезли понад 12 тисяч тонн гною.

«Погоджуюсь із тими господарниками, хто каже, що кращих за гній добрив немає, — переконаний Михайло Михайлович. — Добре підживив ним поле — і чотири роки забезпечений гарним урожаєм».

Пам’ятати минуле, жити майбутнім

МИХАЙЛО Михайлович Купрієнко — людина, котрій довіряють. Кожні три роки у СВК «Полісся» відбуваються вибори директора — його переобирали вже п’ять разів. А коли сусіди-латифундисти захотіли нахрапом зайти на людські паї — відбивалися всі гуртом!

Усім миром і пам’ятник землякам, яких в роки Другої світової війни спалили нацисти, встановили. Він являє собою металеву композицію у вигляді храму з куполом і дзвоном усередині. Жителі Кувечичів зібрали понад 20 тисяч гривень, решту коштів надав кооператив. Загалом пам’ятник обійшовся у півмільйона гривень.

«Робили композицію силами господарства: проектували, гнули і варили метал, встановлювали на місці, — каже Михайло Михайлович. — Дзвін замовляли на Нововолинському ливарному заводі. Цей монумент — наша шана пращурам, доземний уклін. Пам’ятатимемо про них і ми, і наші нащадки».

СВК «Полісся» в розкошах не купається, але, дивлячись на вибілені ферми, упорядковані поля, доглянуті ФАП, школу, дитячий садок — всю ту красу, яка є в маленьких Кувечичах, мимоволі замислюєшся: чому у багатьох господарств так не виходить? Можливо, їхні керівники погналися за журавлем у небі, тобто спокусилися на швидкі гроші? А там хоч трава не рости... Тож і самі зникли, і села прирекли на повільне вимирання.