Наша пошта

• Роздум

Особливості національної освіти

В.А. ШПАК.

Попільнянський район

Житомирської області.

РЕФОРМУВАННЯ системи освіти розпочалося в Україні ще у 1980-х, і, як мантра, повторювалася теза про її прогресивність. Учителі змушені були дотягувати учнів зі слабенькими знаннями до трійки. Введенням же 12-бальної системи оцінювання, на мою думку, хотіли замаскувати масове неуцтво. Ситуація ускладнилась із проходженням ЗНО, невтішність результатів якого ставиться за провину вчителю. А як навчити учня, який не може і не хоче вчитися? Такої проблеми не бачу в системі освіти інших цивілізованих країн, де учні складають єдиний державний іспит. Це нескладний зріз із базових шкільних предметів. Своєрідний мінімум, з яким випускник повинен залишити стіни школи. Постає просте запитання: а коли нашому старшокласнику вивчати великі обсяги предметних завдань для здачі ЗНО? Адже поточний шкільний курс досить насичений.

Світова статистика свідчить про те, що здатність учнів до засвоєння середньої освіти становить в середньому 80%. В Польщі, приміром, після початкової школи, якщо учень не хоче і не може вчитися, він надалі вивчає ремесла та промисли і закінчує середню школу з володінням декількома професіями. Це нормально, адже людська природа поділяється на тих, хто має пам’ять розумову і м’язову. А наша шкільна система вганяє учня в напівакадемізм, непрофільність і починає працювати сама проти себе. Бо частина з них не тягне таку програму, їм не цікаво на уроках, вони порушують дисципліну, заважаючи однокласникам і вчителю. Дуже слушно, що в новій шкільній доктрині вводиться в старших класах розподіл за спеціалізацією. Та на мій погляд, це треба починати значно раніше. Принципу: кому до книжки, а кому до лопати — потрібно знайти золоту середину. І всі від цього тільки виграють: і здоров’я вчителя, і психіка учня.

Щодо завтра. Шкільне, освітнє, питання не в пріоритеті політичних партій і блоків, не в риториці авторитетних постатей. Зрозумілим є те, що коли гармати говорять, то муза мовчить. Музу штовхають на власний страх і ризик давати собі раду. В сільській місцевості вчитель несе свій хрест — триєдину педагогічну мету: робота в школі, обробіток городів, відгодівля живності. А в цілому спостерігається картина, як із падінням рівня життя населення падає попит на освіту і освіченість.