• Слово про сучасника

Ягоди годжі і в Карпатах ростуть

Ольга ВОЛОШИН.

Закарпатська область.

Фото автора.

Для міського жителя піднятися до урочища поблизу Ганич — майже героїчний учинок. Гірська ґрунтівка, петляючи, веде високо вгору, вимотуючи сили.

ДОРОГОЮ де-не-де трапляються хати. Є ще сміливці, що оселилися в цих хащах, де до найближчого сусіда щонайменше кілометр. Спитати дорогу до обійстя Михайла Бердаря навіть не намагайтеся, бо спрямують «праворуч, ліворуч, десь туди»… Ще спитають, до якого Бердаря, чийого сина, котрого батька. Тут, у горах, має значення, хто якого роду, чи працьовитої родини… Поки йтимете лісовими нетрями, де трапляються й сліди диких кабанів, може з’явитися думка, чи не краще повернутися. Та врешті-решт терплячі й наполегливі вийдуть до скромної загорожі, де за буйним садом видніється гострий верх добротного двоповерхового будинку. А ось і його хазяїн — Михайло Іванович Бердар. Зі щирою усмішкою запрошує до тінистої альтанки, віконця якої заплетені виткими трояндами. Насамперед зважаєш на тишу, яку порушують лише пташине щебетання та ще грайливий вітер у верхівках дерев.

Михайло Іванович перебрався в цей рідний для нього край після виходу на пенсію. А до того жив далеко: після служби в армії оженився і залишився, як кажуть, у приймах. Працював у сусідній державі на шахтах, був при посаді, у сім’ї виростала донька. Та завжди сумував за малою батьківщиною, тож не пропускав жодної нагоди, щоб відвідати рідню. Після нелегких шахтарських буднів відновлював сили серед зеленого розмаїття, радіючи сонцю та синім закарпатським горам. Тепер ґаздує ось тут, на узвишші, живе буденним, але таким наповненим життям.

Тримає велику рогату худобу, різноманітне пташине царство — усім тут місця досить. Здавалося б, на більше вже ні сил, ні часу не знайти. Втім, Михайло Іванович знаходить. Він захоплюється вирощуванням екзотичних фруктів. Ліана ківі обплела майже все його подвір’я і плодоносить, незважаючи на суворі для цієї рослини умови. Різновидів заморських у хазяїна ціла галявина.

Ось кущі йошти — гібриду смородини й аґрусу. Цим уже не подивуєш, проте тутешні ягоди вражають розмірами та вирізняються смаком. Поряд хурма, котру вдалося приручити не з першого разу. Михайло Іванович охоче розповідає про свої експерименти.

«Це зизифус — теплолюбна рослина, але добре прижилася і радує врожаями. Її плоди та кора широко використовуються в медицині у вигляді відварів при кашлі та запаленні дихальних шляхів. А з листя роблять настій, який регулює серцевий ритм, ефективно допомагає при шкірних інфекціях і сприяє швидкому загоєнню ран. А ще ця рослина виводить з організму шлаки, надлишок поганого холестерину, солі важких металів, позбавляє від закрепів».

Господар підводить до невеличкого деревця — китайської обліпихи. Каже, що вона вперше цього року обдарувала плодами. На вигляд вони приблизно як у кизила, тільки з довгими хвостиками. У Михайла Івановича й імбир до чаю та випічки власний.

Цікавлюся, де він бере ці екзоти, адже майже не покидає обійстя? Їх йому присилають знайомі — всі, хто знає його вподобання. Частенько радує брат з Одеси. Ягоди годжі, жимолость — його подарунки. Понцирус — лимон колючий, на якому можна багато що прищеплювати, експериментуючи, — хазяїн замовив у Виноградівському районі.

Колишній головний інженер і нині любить помудрувати з технікою. У рік, багатий на врожай яблук, придумав механічний прес, котрий за раз може вичавити сік із двох мішків яблук. Словом, не любить Михайло Іванович сидіти без діла. Завжди радий друзям чи й просто туристам, яких вабить сюди краса Карпат. Він неохоче відпускає своїх гостей — неодмінно почастує, радо розпитає про життя-буття і обов’язково запросить восени на кавуни. А вони в нього — справжні красені-велетні. Втім, як і все, до чого цей працьовитий умілець докладає своїх рук.