• Думка вченого

Землетруси на Закарпатті

Христина ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Час од часу вітчизняний інформаційний простір збурюється повідомленнями про неминучість потужного землетрусу на Закарпатті, руйнівні наслідки якого можуть зазнати на собі жителі не лише цього регіону. На щастя, ці «пророцтва» не справджуються. Хоча, звичайно, середньої сили землетруси в горах Закарпаття, поблизу якого розташована одна з найактивніших сейсмічних зон планети — румунська Вранча, трапляються. Чи ведуться в регіоні сейсмологічні спостереження? Чи можливі тут потужніші підземні поштовхи?

НЕ ОДНЕ десятиліття це природне явище досліджує начальник режимної геофізичної станції «Тросник» Інституту геофізики НАН України, розташованої у Виноградівському районі, Василь Ігнатишин.

За його словами, учені умовно поділяють Закарпаття на три сейсмічні ділянки, де землетруси відбуваються найчастіше: Мукачево—Свалява (зона А), Тячів—Сігет (зона В) і невелика зона епіцентрів сейсмічної активності у північній Румунії.

За роки спостережень учені підмітили цікаву тенденцію: коли сейсмічна активність спостерігається на ділянці Мукачево—Свалява, то Тячів-Сігетська зона, як кажуть, і не «мугикне». Тобто якщо, скажімо, «трусить» Мукачево, то жителі Солотвина можуть спати спокійно... Зрозуміти ці явища допомагають спостереження за Оаським розломом. Це тектонічний шов, який розділяє зони А і В. Ширина його невелика — в середньому кілька кілометрів, але зазвичай саме до нього «прив’язані» центри закарпатських землетрусів. Прилади сейсмостанції показують, що впродовж останніх 13 років шов постійно розширюється і опускається. Зміни ці відбуваються не дуже швидко, але сам процес постійний. Місцевому населенню не варто хвилюватися з цього приводу: відчувають його наслідки лише спеціальні прилади. Вчених же цікавлять закономірності, пов’язані зі змінами в Оаському розломі.

Поглиблені та регулярні дослідження сейсмічної активності Закарпаття почалися після семибального за шкалою Ріхтера землетрусу 1965 року у Берегові. Всю область тоді умовно поділили на 30-кілометрові ділянки. По периметру кожної з них облаштували сейсмостанції. Одна з таких припала на село Тросник, де працює Василь Ігнатишин. Подібні станції є в Ужгороді, Мукачеві, Нижньому Селищі, Королеві...

«13 років тому я власноруч установлював деформограф у штольні Королівської сейсмостанції, — згадує пан Василь. — Цей прилад дає найважливіші показники. Він фіксує хвилі земної кори. Інколи можна почути, що останнім часом сейсмічна активність Землі нібито значно зросла. Я не робив би таких висновків. На планеті щороку неодмінно відбувається хоча б один масштабний землетрус. Адже енергія, яка накопичується в її надрах, має вийти назовні. Це й провокує природні катаклізми. Цим маніпулюють так звані провидці-екстрасенси, які повсякчас пророкують то стихійні лиха, то катастрофи... Проте це все одно що проголосити: завтра зійде сонце. Помилитись у цьому неможливо».

Набуває популярності, веде далі учений-фізик, версія, буцімто масштабні катастрофи можуть бути сплановані військовими, наприклад, впливаючи на магнітне поле Землі. З одного боку, для сучасної людини немає майже нічого неможливого — зокрема, можна спровокувати сейсмічну активність підземними ядерними вибухами. Таке поняття, як техногенні землетруси, існує давно. Але поки що, на щастя, впливати на магнітне поле Землі людству не під силу. Повідомлення про подібні експерименти — зі сфери наукової фантастики.

Реальним є те, що навіть невелика сейсмостанція здатна зафіксувати коливання земної кори у будь-якій точці планети, якщо воно достатньо потужне. Скажімо, хвилі від землетрусу поблизу Суматри (острів в Індонезії) кілька років тому прилади місцевих станцій зафіксували. А от на проведення атомних вибухів вони не реагують. Хоча у часи колишнього Союзу на Закарпатті, неподалік кордону з однією із країн, пробурили півкілометрову свердловину та встановили у ній обладнання для спостереження за військовими випробуваннями країн — членів НАТО. Сьогодні ця лабораторія не працює.

Чи можна прогнозувати землетруси? Методам прогнозування сейсмічної активності, зокрема у зоні Оаського розлому, Василь Ігнатишин присвятив свою дисертацію. «За кілька десятків років спостережень вдалося визначити деякі закономірності, які можуть свідчити про зростання сейсмічної активності. Але спрогнозувати локальний землетрус поки що ніхто в світі не здатен. Водночас можу заспокоїти — ознак імовірних потужних поштовхів у межах місцевих сейсмологічних зон немає», — запевняє вчений.