• Актуально

Столиця розбитих надій

Устина ГРЕЧАНЮК.

Втративши надію знайти роботу в своєму населеному пункті, українці, особливо молодь, яка ще не «прив’язана» сім’єю до певного місця, зазвичай подаються до столиці. Вважається, що у мегаполісі можливостей щодо працевлаштування значно більше. В принципі, так воно й було.

ОДНАК останнім часом, за інформацією Київського міського центру зайнятості, третина безробітних у Києві — це молодь. «У столиці зараз офіційно зареєстровано 3 тисячі безробітних осіб віком до 35 років, що становить 32,5% загальної кількості безробітних. Водночас майже всі отримують допомогу у зв’язку з безробіттям. Близько 90% із них мають вищу освіту. Основними причинами молодіжного безробіття є неправильно обрана спеціальність, відсутність досвіду роботи та завищені вимоги молоді до майбутнього місця роботи», — заявив директор Київського міського центру зайнятості Віктор Білич. За його словами, рівень безробіття вікової групи від 15 до 35 років у столиці перевищив відповідний показник серед усіх вікових груп.

Водночас у столичних агентствах з працевлаштування стверджують, що вільних вакансій досить багато. То, може, у молоді, як-то кажуть, завищена планка? Ось що розповіла із власного досвіду 27-річна юрист Лілія, яка п’ять років тому закінчила з червоним дипломом Хмельницький державний університет. Родом вона із невеличкого села Кам’янець-Подільського району. На малій батьківщині роботи не те що за фахом — взагалі практично нема.

Лілія з ентузіазмом почала пошук робочого місця у столиці: зареєструвалася на трьох відповідних сайтах, протягом двох тижнів відправила понад 50 резюме. Пропозиції надходили. Хоч вона вказала, що шукає роботу за юридичним фахом, їй пропонували працювати продавцем, вантажником, оператором кол-центру, прибиральницею, пакувальником, стажером. Щоправда, три пропозиції були у її галузі. За 5000-6000 гривень на місяць роботодавці хотіли мати абсолютного фахівця у всіх сферах права і судочинства. А ще зі стажем роботи — не менше трьох років.

«Мене завжди дивують офіційні цифри середньої зарплати по місту, — каже Ліля. — Мабуть, якщо скласти зарплати програмістів та заробітки більшості молодих людей з іншою вищою освітою, то так воно і є. Але ж не всі народжуються айтішниками. Раджу це врахувати всім тим, хто сподівається «з ходу» знайти у столиці роботу за 8-10 тисяч. Доведеться запастися неабияким терпіння і... грошима, якщо не маєте кутка для тимчасового осідку. Ще й додам — хостел витримає не кожен. Повірте, я не ніжинка, із 16 років не живу вдома, але там і тижня не витримала. Просилася до друзів на дві-три ночі».

Але тут почався набір до Нацполіції, і Лілія досить легко пройшла конкурсний відбір. Патріотична і амбітна, вона із задоволенням почала працювати у поліцейських лавах. Зарплати вистачало на те, щоб винаймати із колегою двокімнатну квартиру, залишалося ще й «на себе». Але торік дівчина звільнилася: каже, повністю розчарувалась у правоохоронній системі... Втім, це тема окремої статті.

«Якийсь час я пропрацювала в інтернет-виданні, — розповідає Лілія. — Зарплата була 8-9 тисяч гривень. Якби у мене було своє житло, можливо, я б там і «зачепилась». Але сплачувати оренду і при цьому нормально харчуватися, вдягатися, відвідувати кіно, кав’ярні за ці гроші неможливо. Фактично я працювала за «дах» і харчі. Я молода, маю хорошу освіту, певні амбіції, сповнена мрій. До чого тут завищені вимоги? Я хочу жити, а не існувати...»

Що робить Ліля зараз? Неважко здогадатися: пакує чемодани. Через одне з агентств із працевлаштування вона знайшла роботу в Ірландії у хосписі. Зарплата — близько тисячі доларів, житло надається. Англійською вона володіє пристойно, а диплом медика там не потрібний, головне мати досвід волонтерської роботи. У студентські часи вона безоплатно, на юнацькому ентузіазмі, три літа поспіль працювала вожатою в одному зі скаутських таборів у Польщі. Ліля туди написала, і їй без вагань дали позитивну рекомендацію. Тож іще одна гарна й розумна українка полишає Батьківщину...