Архів
Понеділок,
18 червня 2018 року

№ 46 (19593)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Три компромісні сценарії

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Уряд назвав три сценарії для голосування парламенту щодо Brexit.

Докладніше...
У путах міграційної проблеми

ФРАНЦІЯ заявила про готовність прийняти мігрантів із «Aquarius».

Докладніше...
Нова назва для Македонії

ГРЕЦІЯ і МАКЕДОНІЯ підписали попередню угоду про перейменування останньої на «Республіку Північна Македонія».

Докладніше...
Вічно непримиренні

АФГАНІСТАН. Новий масовий теракт стався у провінції Нан-гархар.

Докладніше...
Мирна угода під питанням

КОЛУМБІЯ. Кандидат від правої коаліції переміг на виборах президента.

Докладніше...
Острови розбрату

ПІВДЕННА КОРЕЯ почала військові навчання поблизу спірних із Японією островів Токто.

Докладніше...
Торговельна митна війна

КИТАЙ анонсував дзеркальні мита у відповідь Дональду Трампу.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • За покликом серця

«Не забуваймо дякувати долі»

Олена КОЩЕНКО.

Мал. В. Протопоп.

Фрагмент рушника сестер Махонюк.

У Києві в Національному музеї літератури розгорнуто виставку художніх доробків талановитих жінок Волині, які творили і творять, долаючи важку недугу, прикуті до ліжка. Організувало експозицію громадське об’єднання «Волинське братство».

ЗАХОДЖУ до музейної зали, і перше, що впадає в очі, — рушники. Їх тут чимало на стінах. І біля кожного хочеться постояти, аби ввібрати його чарівність. Вражає різноманіття і довершеність техніки гаптування. В орнаментах вгадуються штапівка, хрестик і гладь, занизування, виколювання, вирізування, мережки…

Всю цю красу створили сестри-близнюки Світлана та Галина Махонюк із села Овадне Володимир-Волинського району (на жаль, нині вже покійні). Через недугу їхній світ десятиліттями обмежували стіни сільської хати, проте жінки були по вінця сповнені любові до життя, і залишили після себе красивий слід на Землі.

А ось крізь вікно музейної зали промінчик світла впав на пейзаж, виконаний аквареллю. На ньому на ще донедавна вкритій снігами улоговині, порослій деревами та кущами, вже розкошує березень.

Це робота самобутньої художниці із села Хворостів Любомльського району Валентини Михальської. Вона дуже любить зображувати на своїх пейзажах рідну Волинь. У творчому доробку жінки — понад тисяча різножанрових полотен, серед яких чимало і графічних, виконаних у нетрадиційній техніці монотипія (це різновид графіки, який полягає в малюванні на гладкій поверхні, що не поглинає фарб), а також олівцем. Попри недугу, що обмежила її здатність до руху, Валентина і сьогодні творить красу. Зокрема, ілюструє дитячі книжки. «Краса зовнішня милує око, а краса внутрішня вабить до себе душі та серця людей. Бо тоді очі випромінюють світло і чистоту. І немає в них фальші, лукавства і зла», — так сама художниця підписала свою картину «Дзеркало душі». Для мене її самобутні роботи стали справжнім відкриттям, що дають наснагу і естетичну насолоду.

Тим часом підходжу ближче до графічних чорно-білих пейзажів і натюрмортів, автора яких впізнаю одразу, не треба й підпис читати. Це ж Валентина Протопоп — давня ілюстраторка газети з села Древині Іваничівського району! Вже понад два десятиліття її доробки, виконані на папері пером і тушшю або ж просто чорною гелевою ручкою з дуже тонким стержнем, прикрашають випуски популярних серед читачів тематичних сторінок «Вербиченька», «Календар», «Криниця» та ілюструють статті про православні святині й свята. У неї справді просто дивовижна графіка — досконало виписана, чітка до найменших подробиць. При цьому сповнена особливої ніжності й тепла до всього, що б вона не зображувала.

Вже яке десятиліття Валентина бореться з тяжкою недугою, яка з дитинства прикувала її до ліжка. Через сильно викривлений хребет їй важко навіть сидіти, тримати спину в інвалідному візку, ноги і ліва рука в неї взагалі нерухомі. Тож свої графічні шедеври Валентина створює однією (та й то дуже слабкою) правицею, напівлежачи, будучи обкладеною подушками в ліжку. Її будні — це простір рідної хати, де про неї самовіддано піклується старша сестра Віра. Це вона турботливо примощує-закріплює перед нею альбомний аркуш на цупкій основі, а в руку вкладає гелеву ручку… І починають народжуватися Валентинині роботи, які так милують око. Й при цьому навіть серед читачів газети, мабуть, мало хто знає, що для цієї самобутньої художниці-самоучки з волинської глибинки навіть вибратися на інвалідному візку за хвіртку на сільську вулицю — вже велика радість. Її пейзажі — це здебільшого спогади з далекого дитинства, великий Богом даний талант і ненастанна щоденна праця усупереч неслухняним рукам, занімілим пальцям, болю.

Так, хвороба підточує сили художниці, але не в змозі зламати її дух. Ось що вона сказала кореспондентові в телефонній розмові (приїхати на виставку фізично не має змоги):

— Життя навчило мене боротися, не здаватися перед труднощами, а малювання стало розрадою душі. Щодня, коли лягаю спати, дякую Богові за прожитий день і прошу в нього сили на прийдешній. Будьмо вдячними, не забуваймо дякувати долі за все хороше, що вона нам посилає. Навіть за найменші крихітки-радощі буття. Своєю натрудженою правою рукою я подумки обіймаю кожного читача. Нехай береже вас Господь!

Окремої подяки заслуговують ті подвижники, які організовують ось такі виставки в Україні, що відкривають для співвітчизників дивовижний дар людей із обмеженими можливостями. З цього приводу наш співвітчизник Микола Сушак — свого часу відомий спортсмен-баскетболіст, який у розквіті літ зазнав важкої травми хребта, проте зумів стати на ноги і дати надію тисячам таких же, як і він, зневірених людей, сказав таке: «Це здорові вирішили за нас, людей із інвалідністю, що ми люди з обмеженими можливостями. Ніколи з цим не погоджусь. Ми всі — люди з поки що не розкритими і не оціненими суспільством здібностями».

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«Паски» затягуються
Читати
Хліб є...
Читати
...Та нема сала і м’яса
Читати
Ягідники наступають
Читати
Хвороби — від ґрунту
Читати
Виявляється, не знав
Читати
Землю продовжують скуповувати
Читати
Чи довго так протягнемо?
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове