Архів
Понеділок,
18 червня 2018 року

№ 46 (19593)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Три компромісні сценарії

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Уряд назвав три сценарії для голосування парламенту щодо Brexit.

Докладніше...
У путах міграційної проблеми

ФРАНЦІЯ заявила про готовність прийняти мігрантів із «Aquarius».

Докладніше...
Нова назва для Македонії

ГРЕЦІЯ і МАКЕДОНІЯ підписали попередню угоду про перейменування останньої на «Республіку Північна Македонія».

Докладніше...
Вічно непримиренні

АФГАНІСТАН. Новий масовий теракт стався у провінції Нан-гархар.

Докладніше...
Мирна угода під питанням

КОЛУМБІЯ. Кандидат від правої коаліції переміг на виборах президента.

Докладніше...
Острови розбрату

ПІВДЕННА КОРЕЯ почала військові навчання поблизу спірних із Японією островів Токто.

Докладніше...
Торговельна митна війна

КИТАЙ анонсував дзеркальні мита у відповідь Дональду Трампу.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Проблема

Рятувати життя вже сьогодні

Марина ТІШКОВА.

Україна — «батьківщина» трансплантології: ще 1932 року видатний учений Юрій Вороний, котрий працював у Херсоні, вперше у світі зробив пересадку нирки живій людині від мертвої. Це стало проривом у розвитку світової трансплантології. Однак флагманом у цьому напрямі медицини наша держава не стала: тисячі українців змушені або збирати купу грошей на операції за кордоном, або повільно вмирати.

ЗА ДАНИМИ МОЗ України, понад п’ять тисяч наших громадян щорічно потребують трансплантації, а середня кількість проведених операцій — «аж» 130. Тим часом у Білорусі з населенням 9,5 млн осіб торік було зроблено майже півтисячі пересадок. Наші сусіди, запровадивши «презумпцію згоди» на посмертне донорство ще 2011 року, тепер вважаються однією з найрозвиненіших у сфері трансплантації держав. Білоруські медики лікують і своїх співвітчизників, й іноземців, серед яких чимало українців, а зароблені гроші там вкладаються у розвиток високотехнологічної медичної допомоги.

А що ж у нас? Відповідно до закону, ухваленого 1999 року, діє презумпція незгоди — забрати органи для пересадки у померлого можна лише за згодою родичів, яку дають вкрай рідко. Із «живого» донорства дозволено родинне і перехресне (коли дві сім’ї «обмінюються» сумісними органами для порятунку рідних). Легальне в Україні донорство крові, сперми, яйцеклітини.

Відтак не в останню чергу через законодавчу неврегульованість процвітає чорний ринок органів (як і загалом у світі). Увесь Інтернет «забитий» оголошеннями про продаж рогівки ока (4-15 тис. євро залежно від країни походження донора), нирки (15-250 тис. євро), легені (80-150 тис. євро), частини печінки (від кількадесяти до кількасот тис. євро), кісткового мозку (від 20 тис. дол. за 1 г)... І хтось, зрозумівши, що помре, так і не дочекавшись органа у офіційній черзі, наважується на нелегальну операцію. А є інший бік проблеми: зубожілі, доведені до відчаю українці готові продавати свої органи. Точніше, вже продають...

Місяць тому було ухвалено зміни до законодавства щодо охорони здоров’я та трансплантації. Відтепер вилучення органа для трансплантації після констатації смерті мозку людини, що ідентична смерті всього організму (ключова зміна, яка була законодавчо зафіксована), й підписання відповідного акта тепер буде можливим без згоди рідних, якщо померлий за життя підписав згоду на посмертне донорство. Якщо її немає, питання щодо донорства вирішують рідні.

Попри це чимало експертів та медиків вважають, що навіть оновлене законодавство не зможе швидко поліпшити стан справ. Передовсім через катастрофічне недофінансування галузі внаслідок багаторічної правової неврегульованості. Академік НАМНУ, директор Запорізького обласного центру хірургії і між­обласного центру трансплантації Олександр Никоненко також привертає увагу до стану матеріально-технічної бази. У реанімаційних відділеннях бракує приладів, з допомогою яких анестезіологи діагностують смерть мозку, — ця обов’язкова процедура, на жаль, ще не увійшла до стандарту роботи наших лікарів. Невирішених питань хоч греблю гати!

До того ж, обговорюючи проблеми, часто не беруть до уваги період життя пацієнта, який одержав донорський орган, після операції. Чи буде доступна в повному обсязі імуносупресія (подавлення імунітету, аби організм не відторгнув пересаджену частину)? Потрібен такій людині й супровід психолога.

Наше суспільство ставиться до трансплантології із великою пересторогою. За опитуваннями Інституту серця, лише 15% респондентів дали б згоду на забір органів після смерті. Одна з причин такого стану справ — тотальна недовіра до державних інституцій, які мають гарантувати безпеку громадян, і, як наслідок, побоювання, що людей позбавлятимуть життя заради органів. До речі, в Білорусі після запровадження презумпції згоди були такі самі настрої. Але коли суспільство побачило, скільки переваг дає законодавчо врегульоване донорство органів, негативне ставлення та домисли розвіялись.

Проблем і справді непочате поле. Але більшість фахівців одностайні: якщо нічого не робити, то нічого й не буде. До того ж ухвалений закон (щоправда, ще не підписаний Президентом) — цілком прийнятний варіант, у рамках якого можна і треба працювати. Тож будемо сподіватися, що в усіх нас у разі потреби (від хвороби не застрахований ніхто!) буде більше шансів на порятунок.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
«Паски» затягуються
Читати
Хліб є...
Читати
...Та нема сала і м’яса
Читати
Ягідники наступають
Читати
Хвороби — від ґрунту
Читати
Виявляється, не знав
Читати
Землю продовжують скуповувати
Читати
Чи довго так протягнемо?
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове