• Сільські обрії

Розраховувати лише на себе

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Свого часу мешканець Хуста Василь Перець працював фельдшером, потім керував власною автозаправкою. Але через економічні негаразди був вимушений шукати інші способи заробітку.

«1998-ГО ціна на бензин за одну ніч із 30 копійок підскочила до трьох гривень, — згадує пан Василь. — Уявляєте? Накладні на видачу бензину підписані на копійки, а закуповувати його треба вдесятеро дорожче! То були важкі часи… Щоб розрахуватися із боргами, довелося розпродувати майно».

Ідея вирощувати страусів прийшла досить несподівано: після перегляду кінострічки про Австралію. Василь почав шукати статті про розведення цих птахів. Дізнався, що страус споживає кормів у п’ять разів менше, ніж свиня, а масу набирає таку саму. Вирішив спробувати започаткувати новий бізнес. За першими шістьма пташенятами довелося їхати аж до Голландії. Зараз на фермі постійно мешкає понад півсотня птахів.

«Хоч страуси невибагливі, за ними все ж потрібен особливий догляд, —розповідає підприємець. — Звісно, тепер я теж маю секрети щодо цього. Наприклад, кормову суміш готую сам за власним рецептом. Моя ферма поки що найбільша на Закарпатті, її робота орієнтована на селекцію та подальший продаж птахів. За рік новий виводок становить кількадесят особин. Пташенят у мене купують практично всі господарства області, а також кілька птахофабрик із інших регіонів. Мої страуси цінні тим, що акліматизовані до наших умов».

Кілька років тому десяток пташенят закупив у нього монастир, що поблизу Києва. Наступного року замовили ще 36. Затим була угода на дорослих птахів. І раптом її скасували. Виявилося, з межигірської ферми, тобто з маєтку колишнього президента-втікача, їм запропонували продати птахів дешевше. Минув деякий час, і з обителі пролунав телефонний дзвінок: птахи гинуть, хоч забезпечені усім необхідним. Що робити? Фермер пояснив, що у Межигір’я страусів завозили з Африки. Вони не звикли до нашого клімату, приживаються одиниці, решта хворіє, гине. Тут нічого не вдієш. Головне, щоб не схрещувалися із купленими у нього акліматизованими птахами.

Продукція на фермі Переця найрізноманітніша — від маленьких страусенят до сирих яєць для вживання та непошкодженої яєчної шкаралупи, яку можна гравіювати, наносити на неї різноманітні орнаменти. Останнім часом писанкарство на страусових яйцях набуває все більшої популярності. А від екскурсій на ферму пана Василя у захваті і дорослі, і діти.

Поки що в Україні немає умов розведення страусів у великих масштабах. Охочих вкладати гроші у цю справу теж. «Хто наважиться на це, — веде далі Василь Перець, — коли ми не можемо гарантувати ні відкритих правил на ринку, ні прозорої податкової системи, ні ефективної допомоги для молодого бізнесу… Я вже кілька років шукаю інвестора. Якось навіть вирішив звернутися до знайомого бізнесмена з іншої країни. Кажу: «Ми з тобою уже 10 років приятелюємо. Ти грекам ферму побудував, туркам побудував, чого не вкладеш кошти в моє господарство? Я тобі гроші поверну, ти ж мене знаєш». Та де там! Відповідає: «Інвестиції в Україні? Не ризикну».

 Незважаючи на те що господарство Переця вважається однією з туристичних візитівок Закарпаття, жодної підтримки від держави він не має.

«Коли я починав розбудовувати ферму, мені вдалося вибити для господарства статус племінного. Це давало можливість отримувати дотації, на які купляв корми, сплачував за електрику. Щоправда, за цими коштами тягнулися численні перевірки... Але останні кілька років фермерство майже не фінансується. Може, колись у нашій державі нарешті щось зміниться на краще, але сьогодні у підприємництві треба розраховувати тільки на власні сили», — розмірковує пан Василь.