• Рядки з листів

Маємо разом будувати свою державу

ЩОДО влади, то я не вважав її народною раніше і не вважаю нині. Довіру дуже легко втратити, а от заслужити... Тож хай влада (усіх інституцій) працює так, щоб народ ішов за нею, а не проти. Можновладці вже настільки забрехалися, що й самі вірять у свою брехню. Невже вони думають, що народ мовчатиме? Знаєте, що найгірше? Зрада свого народу саме тих, кому він вірив. Бо вони просто плюнули в наші душі, промінявши нас на щедрі подачки своїх хазяїв. Зажерливість, потяг до наживи вимітає з таких залишки колишньої совісті (якщо вона, звісно, в них була). Понад усе хочеться, щоб цей жах України пішов у небуття. Тим же, кому гаманець служить мірилом його життя, хочу сказати одне: багатий чи бідний, а кінець один — могила, яка всіх порівняє.

Василь КУРОВСЬКИЙ.

с. Решнівка

Старокостянтинівського
 району

Хмельницької області.

Приватна власність на землю завжди була яблуком розбрату. Вже нині бачимо, що власники паїв беруться за зброю, щоб захиститися від знахабнілих рейдерів, підісланих злочинною владою, яка спить і бачить, як би чимшвидше заволодіти всенародним скарбом. А після запровадження ринку сільськогосподарських угідь може виявитися, що багато їх власників уже такими не є, сама земля давно продана і правди шукати ніде. Та чи хочемо ми того, до чого нас так уперто ведуть? Адже існує проста безболісна альтернатива, про яку, на жаль, не бажають і чути ініціатори ринку землі. Це її повернення в державну власність. Усі нинішні господарі автоматично стають орендарями, які сплачуватимуть єдиний податок у державну казну. Кожен із них матиме право передавати свою частку в спадщину, а в іншому разі земля повертатиметься в державну власність. Тільки так зникнуть яблуко розбрату і решта проблем, породжених злочинною аграрною реформою. А затим уже можна й створювати земельні кооперативи чи кластери, а не починати все з волів та коней часів початку минулого століття, як радять деякі політики.

Володимир БЛИЗНЮК.

Барвінківський район

Харківської області.

Таке настало життя, що співати не хочеться. Хоча в душі ще жевріє надія про той час, коли все погане закінчиться й Україна заживе в мирі та злагоді. Мабуть, саме така стражденна доля випала нашому народові: хоч і багаті чорноземи маємо, а з торбами по світу ходимо. Не навчилися ми, на жаль, відрізняти зерно від полови. Ось і обираємо правителів, які своїх обіцянок перед народом не виконують. А ми і не вимагаємо, обурюємось хіба що один перед одним. Коли вже зовсім припече, тоді згадуємо про Майдан, що ми єдиний народ, який може і мусить контролювати поставлених нами владців. Ми маємо робити це щодня, разом будувати свою державу, творити її нинішнє і майбутнє.

Олексій КСЬОНДЗ.

м. Миргород

Полтавської області.

Час невпинно збігає, наближаючи нас до виборів парламентських і президентських. Давайте обирати на ці високі державні посади патріотів і розумних людей. Треба вивести Україну з того болота, в яке її заганяли впродовж 27 років.

Василь БУРЯК.

м. Вінниця.

Дуже хочеться, щоб український народ поважала влада. У нас люди терплячі, хазяйновиті, талановиті. Тож треба вже їм, як кажуть, розправити крила на своїй землі.

Віра ЦЮПА.

с. Чабани

Києво-Святошинського
 району

Київської області.