• Прошу слова

В полоні несправедливості

Іван ДЕРЕВ’ЯНКО.

м. Суми.

СКІЛЬКИ існує незалежна Україна, стільки й триває так званий тарифно-ціновий форсаж. За прагненням до наживи сучасні скоробагатьки зовсім не бачать пересічних людей, які вже не годні витримувати цей непосильний тягар. Про здорову конкуренцію в Україні й мови нема, тому цінову політику монополісти провадять на свій розсуд. І немає на них управи. Бо «люба» влада зняла з себе функцію державного контролю над цінами. І тепер їй байдуже, хто і як накручує. А там, де відсутній контроль, обов’язково будуть зловживання. І страждаємо від цього ми з вами.

Давно відомо, що непохитною основою держави є справедливість. В Україні існує кричуща несправедливість. Подивімось, яка величезна прірва між доходами високопосадовців, чиновників, суддів і пересічних українців. Про це вже багато говорили, писали, а змін на краще катма. Кожен має право на достатній прожитковий рівень для себе і своєї сім’ї, але 70% наших громадян позбавлені цього.

А як «попіклувалася» влада про таку категорію громадян, як діти війни? Відібравши їхні жебрацькі пільги, вона переступила через них і відвернулась. А тим часом це справжні патріоти, позбавлені дитинства. Ще будучи дітьми і підлітками, вони разом зі старшим поколінням, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я, відбудовували понівечену війною Україну. Нині ці старенькі з купою болячок люди, які, маючи величезний трудовий стаж, одержують жебрацькі пенсії. А якось один високопосадовець цинічно й образливо заявив, що такої категорії громадян, як діти війни, в Україні взагалі не існує. І це замість того щоб дати їм по-людськи дожити останні роки. Та скільки їх уже залишилось?..

Шановні українці, хочу нагадати всім нам, що погані державні діячі обираються хорошими громадянами, які не беруть участі в голосуванні. Вибори вже не за горами. Дуже прошу пам’ятати про це.