• Лінгвістичні викрутаси

Щодня, щохвилини з бандитами

Володимир ПАЛЬЦУН.

м. Львів.

Ні-ні, це не спогади про перебування у в’язниці суворого режиму і не прозріння успішного бізнесовця перед арештом. Це звичайна оповідка мовознавчого штибу. Мене дивує і непокоїть засмічення солов’їної словами з Кримінального кодексу. Ось, приміром, уживання слова «бандит» стало значно поширеніше, ніж «добродій» або «шановний». Якщо ж ці останні іменники і вживаються, то переважно для того, щоби своїм благозвуччям замінити тих же «бандитів», «розбійників» чи «аферистів».

Щойно дитя звелося на ніжки — і почало коментувати парламентські подробиці. Через слово від нього чуєш: грабіжники, бандити! Може, когось побачило у фракціях... Хто те знає. Воно ж мале. Але як воно так легко вловило особливість сучасної лексики! Хоча...

Хоча, якщо щиро, як її не вловити, коли живе те маля серед нас. Підняли плату за воду і водовідведення — звідусіль долинає: бандити! Прорвало трубу і тиждень вулицю полоще — знову: бандити!

Це кажуть якісь люди, не ви. Але часом... Пішли ви на базар і нахапалися тих образливих слівців. А чому? Підходите до пані, яка торгує червоними бурячками.

— Чому сьогодні вони у вас дорожчі? — запитуєте.

— А тому, що долар у світі падає.

— Але ж не у нас. Що нам світ? У нас він стійкіший за календар.

— Ти, старий комуняко, знову хочеш відірвати Україну від світу?

— Та я ще не такий старий і не комуняка.

— То або бери, або йди геть! Чого чіпляєшся, як бандит?

Повернувся з бурячками додому. Звітую про витрати. І знаєте, що несподівано говорю? Вгадали. Називаю продавщицю буряків бандиткою.

По радіо йде активна і мудра бесіда фахівців із приводу плати за навчання у вищих навчальних закладах. Учасники дуже підготовлені, можуть відповісти на геть усі запитання. Старий кульгавий Зеник, який має диплом ліцею ще з тих часів, коли він називався навіть не ПТУ, а ФЗО, і собі захотів приєднатися до ток-шоу. Телефонує і запитує:

— А чому це на різних факультетах в університеті плата за навчання неоднакова, відрізняється у п’ять-шість разів? Що, там, де дешевше, наука дурніша у п’ять-шість разів? Чи, може, студенти їсти не хочуть або все уже мають?

Запитання, що й казати, на засипку. Вчені мужі відповідають, як по нотах. Діалог триває. Що­правда, він якийсь рваний — одні щебечуть, а старий кульгавий Зеник, який хоче дати освіту внуку, шепоче: «І там бандити». Кого він має на увазі — панів професорів чи татусів, які за своїх діток платять найбільше? Того він не говорить. Говорить тільки оте смітне слово.

У Львові роками хтось псує повітря. Стоять, милуються старими каплицями і кам’яницями туристи, і раптом — бац! Повіяло таким сірководнем, що публіка починає підозріло подивлятися на сусідів. А останнім часом той таємничий сморід поширився аж до околиці, мешканці якої ще донедавна кепкували з «центрових», мовляв, так тій шляхті і треба, а ми тут розкошуємо на польових вітрах. І це сталося на Науковій, де раніше тільки трошки тхнуло будівельними аферами і порохом китайських петард, якими пізніми вечорами салютують під кафе і ресторанами придуркуваті від грошви крамарі.

Тьху, знову згадав людей, яких краяни, що вклалися спати, називають бандитами. А розбуджені діти і собі кричать: розбійники, чахлики!

Отак приборкали гординю «науковців». Здається, час закруглятися, бо я сам із Наукової — щоб ніхто не помислив, що моєю рукою водить помста. Але, стривайте, згадав почуте в маршрутці.

Чоловік раненько поїхав на озеро рибалити. Однак не клювало, і він дочасно повернувся додому. І, Боже порятуй, застав благовірну у ліжку з якимось зухом.

— Хто це? — роздратовано звернувся до дружини.

— Мій чоловік має право знати все, — сказала та до коханця. — Як тебе звати, бандите?