• Сьогодні — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Буде на півострові своя весна

Василь ПІДДУБНЯК.

Напередодні чорної дати не лише для кримських татар на окупованому півострові знову з’явився кремлівський недомірок. Причина поважна. Аякже — відкриття так званого Кримського мосту. За кермом КамАЗа послідовник генералісимуса Сталіна здавався ще мізернішим.

ЦЕЙ «диво-міст», якому не завербовані Кремлем фахівці пророкують недовге майбутнє (як і самому карликові, до речі) мали відкрити в грудні 2018-го, але Путін у посланні до Федерального зібрання переніс строки на весну.

Президент України Петро Порошенко відреагував на офіційне відкриття окупантами Кримського мосту на своїй сторінці у «Фейсбуці» коротким коментарем:

«Незаконне будівництво Керченського мосту є черговим свідченням нехтування міжнародним правом з боку Кремля. Особливо цинічним є той факт, що його відкриття відбувається напередодні чергових роковин депортації кримськотатарського народу сталінським режимом». Глава держави запевнив, що Україна і надалі буде послідовно захищати свої позиції в питанні деокупації Криму.

Кримський міст є прямим «транспортним сполученням» до відомого історичного факту.

У день народження Леніна, 22 квітня 1944 року, в доповідній записці на ім’я Сталіна кривавий нарком внутрішніх справ Берія мотивував генералісимусу: зважаючи на те, що Крим є «прикордонною околицею Радянського Союзу», подальше проживання кримськотатарського народу там «є небажаним».

І ця «небажаність» моментально переросла у величезну трагедію, один із найбільших злочинів тодішнього радянського режиму.

11 травня 1944 року із грифом «совершенно секретно» була підписана постанова Державного комітету оборони СРСР № 5859сс «О крымских татарах».

У передслові цього документа кримські татари звинувачувались у зраді «радянській Батьківщині», зокрема у масовому дезертирстві з лав Червоної Армії, співробітництві з німецькою адміністрацією, участі в каральних акціях проти радянських громадян, а також у підготовці вивезення останніх на примусові роботи до Німеччини.

Ці звинувачення стали підставою для виселення всього кримськотатарського народу з Криму. Сама спецоперація з їх депортації відбулася впродовж трьох діб — 18-20 травня. Забезпечували її 32 тисячі працівників НКВС. Для виселення на півострів було подано 67 залізничних ешелонів.

Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини. Їм дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину (насправді ж 20-30 кг речей та продуктів).

Кримськотатарське населення, як злочинців, під конвоєм, відправляли до місць заслання ешелонами, а залишене ними хатнє майно тут же конфіскувала держава.

Із Криму енкавеесівці депортували загалом 200 тисяч осіб: 183 тис. — на загальне спецпоселення, 6 тис. — у табори управління резервів, 6 тис. — до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту — для Московського вугільного тресту.

Переважну більшість киримли (самоназва кримськотатарського народу) було доправлено до спецпоселень Узбекистану, решту — в Сибір, Урал та Казахстан.

За офіційною радянською статистикою, під час депортації загинула 191 особа. Однак це, звісно, далеко не так. Як підрахували дослідники, людські втрати при перевезенні кримських татар ешелонами на схід становили 7 тис. 889 чоловік. У довідці про рух спецпоселенців Криму в 1944—1946 рр. зазначалося, що у перший період серед них загинуло 44 тис. 887 осіб, тобто 19,6%.

25 червня 1946 року Крим позбавили статусу автономії і обернули на ще одну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% кримської топоніміки (назв населених пунктів) замінили стандартними радянськими назвами на кшталт Красноперекопськ, Красногвардійськ, Совєтскоє…

Аж у квітні 1956-го кримських татар звільнили зі спецпоселень, одначе без права повернення до Криму та без повернення конфіскованого у 1944 році майна.

У грудні того ж року вийшла урядова постанова, яка вказувала на неприпустимість повернення киримли до Криму, а також «недоцільність» їх розселення на Півдні України — в Миколаївській, Херсонській, Одеській та Запорізькій областях.

Тільки у 1967-му Указом президії Верховної Ради СРСР звинувачення кримських татар у зраді скасували. Одначе переселятися до Криму знову заборонили. Заборона ця тривала ще понад два десятиліття. І лише у 1989 році Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію про визнання злочинним примусове переселення кримських татар у травні 1944-го. З цього часу репатріація кримськотатарського народу на свою батьківщину набула масового характеру.

Нова «кремлівська весна» ввірвалась у Крим 2014-го. Гідні послідовники Сталіна і Берії у сучасній Росії пішли протоптаною злочинною доріжкою. Того ж таки року, 26 квітня, окупанти визнали меджліс кримськотатарського народу «екстремістською організацією», заборонивши його діяльність на окупованому півострові.

Путінський Кремль робить усе, для того щоб повторити сталінську трагедію у наш час. Окупаційна влада всіма недозволеними у цивілізованому світі методами чинить так, аби залякати кримських татар, змусити киримли покинути свою історичну батьківщину. Натомість на окупований півострів прибувають російські аборигени, яким тут обіцяні всі блага.

Одначе киримли не здаються і не занепадають духом. Їхній настрій достеменно описав кримськотатарський поет Аблязіз Велієв:

Будьте ж прокляті ті,

Хто прирік нас на горе

і муки,

Хто засіяв між нас

Дике поле із розбрату

й чвар.

— Ми відродимось! —

Клятву урочу

Дають наші діти і внуки,

Ми розкажемо правду

про трагедію

Кримських татар!

(Переклад Данила Кононенка).

…Крим обов’язково стане вільним!

Символічно, що напередодні сумної дати кремлівський недомірок проїхав по Кримському мосту не на мотоциклі, взятому напрокат у «нічних вовків», а на самоскиді. У самоскидному кузові цього КрАЗа вільно розміститься і вся кремлівська адміністрація, яка чинить зло над багатостраждальним, але гордим кримськотатарським народом.