• Дивосвіт навколо нас

Ніжне мереживо весни

Михайло Мороз.

НАБИРАЄТЬСЯ сил весна. Нуртують у деревах і чагарниках соки, бубнявіють бруньки, з’являються перші ніжні паростки трави. У прозорій високості і низько над землею — пташиний спів. Іще день-два, ще тиждень — і стане довкола зелено. Така вже у квітня місія — очистити небо від густих сірих хмар, розчинивши навстіж двері сонцю, а землю одягнути у нові барвисті шати.

Пробуджена від зимової сплячки ще у березні, у квітні природа обіруч береться за роботу. А її вистачає: у полі, лісі, на луках і в садах. Зокрема, у птахів і звірів на першому плані сімейні турботи: у пернатих будівництво гнізд і відкладання яєць, у більшості звірів — догляд за малятами. У риб починається нерест.

Народна уява створила про цю пору року прекрасний світ легенд, переказів, прикмет і приказок. Наприклад, побачивши першу ластівку, люди брали жменю землі і жбурляли їй услід: «На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро». А хіба, зачувши перше привітання зозулі, не рахуємо її доброзичливі і таємничо-пророчі «ку-ку», ніби справді вони призначені тільки для нас. До речі, ці звуки належать самцю-зозулю, а самка-зозуля на них відповідає своїми «вік-вік». У такий спосіб вони перемовляються між собою.

Збереглося у народі чимало назв місяця. За те, що квітень зганяє з полів і косогорів залишки снігу, його називають снігогоном. А оскільки він причетний ще й до дзюрчання струмків, то й ім’я отримав таке — дзюрчальник. Дуже влучна і близька до сучасної української давньоруська назва — цвітень. Величають його ще красенем. Тобто у кожній назві відображено ту чи іншу особливість другого місяця весни.

Природа у квітні визначається неабиякою інтенсивністю. Досить кількох сонячних днів і пригорщі теплого дощу, як бузково зацвітає ряст, тішать око тендітні фіалки, ніжно-блакитними, синіми квітками усміхається медунка, яскраво світяться золоті зірочки гусячої цибулі, а з-під бурого торішнього листя гордо тягнуться вгору перші паростки папороті. Яких тільки фарб немає у весни! У цьому місяці з’являються і перші гриби — сморжі.

По суті, квітень відкриває і сезон пташиних концертів. Повернувшися з вирію, кожна пташка намагається засвідчити свою появу передусім сольним виступом. Для цього вони не вибирають зручної і затишної сцени, а на голих гілках, парканах, стрілах підйомних кранів, на телевізійних антенах демонструють свої вокальні здібності. Наче хочуть надолужити прогаяне: адже у далеких краях, незважаючи на те що там досить було тепла і світла, птахи не співали. За рідними місцями у птахів особлива туга, і висловлюють вони її мовчанням. Зате тепер співають охоче, з піднесенням. І так буде аж доти, доки не з’явиться потомство.

Та спів у птахів у квітні не основне заняття. За ним вони не забувають про житло. Більшість місце свого поселення намагається зберегти у таємниці.

Цього місяця випробовують свої крила метелики — блідо-жовті лимонниці та іржаво-червоні з голубими крапочками кропивниці. Зверніть увагу — найчастіше метелики сідають на стовбури беріз і з такою жадібністю п’ють сік, що й не помічають небезпеки.

Заворушилися мурашники — їх жителі розпочинають виконання обов’язків лісових санітарів. Їхня праця за насиченістю робочого дня, працьовитістю прирівнюється до праці бджіл, які теж у квітні беруться до роботи. У теплі сонячні дні вони поспішають до верб, що рясніють жовтими суцвіттями. Саме з них починається медозбір.

У звірів свої турботи: з’явилися уже малята, а корму не вистачає. Голодні та сердиті блукають лісом вовки і лисиці. Їжаки, які щойно прокинулися від зимової сплячки, знають про це, тому обережно обстежують пріле листя, кущі, аби не привернути уваги ворогів і не потрапити їм до лап.

Активно поновлюється рослинний світ. Чимало лісових квітів, майбутніх дерев виростає з насіння, занесеного вітром, загубленого птахами. Та не обійтися рослинам і без допомоги людей. Кожне посаджене весняної пори деревце, кожен кущик, розбитий квітник уже цього року порадують красою і затишком, а то й плодами.

Тож не баріться! Недарма кажуть у народі: «Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє».