Дослівно

Вітольд Фокін, прем’єр-міністр України у 1990-1992 рр.

Чи не щодня ми чуємо про те, як завдяки дбайливому веденню господарства вдалося значно скоротити обсяги споживання природного газу в кожному секторі суспільного виробництва, у соціальних сферах і в побуті. Так, це правда, але цим не хвалитися, а цього соромитися треба. Адже це прямий доказ, що основний споживач палива — промисловість — мертва: стоять заводи, фабрики, комбінати, узагалі ледь жевріє виробнича сфера.

Тотальне зубожіння одних і безглузде збагачення інших усе більше нагадують геноцид, перетворюють Україну на зону лиха, середньовічне Дике поле. Держава, яка існує коштом дешевого розпродажу майна, нажитого працею старших поколінь, а також завдяки кабальним кредитам, які виконують роль безкоштовного сиру в мишоловці й осідають в офшорних зонах, не може бути успішною, вона приречена. Вона банкрут, якщо не спроможна обслужити кредит без зовнішніх фінансових вливань. Така держава перестає творити, втрачає суб’єктність, перетворюється на сировинний придаток, на розмінну монету у великій грі супердержав... Із кожним днем відчуття близької біди стає дедалі нестерпнішим, а смиренність, із якою українці чекають своєї долі, ще принизливішою.