• Слід на землі

Домашній оркестр

Микола ЮРЧИШИН.

Фото автора.

Жителі сіл Митки та Киянівка Барського району Вінниччини вже звикли до того, що будь-який культурний захід у їхніх населених пунктах відбувається неодмінно з участю шкільного духового оркестру.

А БУЛО таке, що в дев’яностих роках минулого століття він змовк на довгих вісім років. Не знаходилося охочих грати на трубі. Відродити оркестр узявся закоханий у музику житель Киянівки Петро Болеславович Колодій, котрого п’ятнадцять років тому обрали митківським сільським головою.

На музичних інструментах Петро навчився грати в дитинстві. Спершу — на простій дерев’яній гармошці, котру подарувала односельчанка Марина Гнатівна Кухарчук. Це була винагорода за те, що хлопчик пас їй корову. А навчив його, третьокласника, грати на гармошці син тітки Марини Юзеф. Згодом юний музикант опанував баян, а в тринадцятирічному віці почав грати на духових інструментах.

Петро Болеславович добре пам’ятає, як тоді у Киянівській школі створювали духовий оркестр. Старші хлопці швидко порозбирали музичні інструменти, Петрові не залишилося жодного. Прийшов він додому і мало не плаче. Заспокоїв батько. Наступного дня поїхав до Вінниці й купив синові нову блискучу трубу. Із нею він не розлучається і досі. Грав у духовому оркестрі, коли служив в армії та працював учителем музики у віддаленому селі Степанки після закінчення Тульчинського культ-просвітнього училища.

А коли обрали митківським сільським головою, крім турбот про громаду, не давала спокою думка про відродження духового оркестру. Майже у кожному селі Барського району колись існував такий шкільний музичний колектив. І раптом усі вони зникли. Тож новоспечений чільник громади поставив собі за мету відродити добру славу духового оркестру в Митках та його рідній Киянівці.

— Для початку в обох школах відібрав дванадцять хлопчиків, що виявили бажання грати на трубі, — згадує Петро Болеславович. — Згодом трохи відсіялося, бо не змогли опанувати нотної грамоти. Натомість прийшли інші. Так ми відроджували свій духовий дитячий оркестр. Взимку, коли в будинку культури було холодно, я запрошував дітей до себе додому. В окремій кімнаті вони розкладали свої нотні зошити і я навчав їх опановувати ази духової музики. Люди жартували, мовляв, «голова завів собі домашній оркестр». Спочатку виконували прості твори, згодом — складніші. Не минуло й року, як наш оркестр уже брав участь у святкових концертах, грав біля пам’ятника загиблим воїнам у День Перемоги. Поступово нас почали запрошувати і на інші заходи.

На сьогодні у репертуарі шкільного духового оркестру понад двадцять музичних творів. Для колективу такого рівня це гідний показник. Зокрема, гімн України, кілька маршів, в тому числі і козацький, чимало польок, вальсів. Діти настільки вивчили нотну грамоту, що всі музичні твори можуть тепер виконувати на слух.

Вдячні Петру Колодію і батьки юних музикантів. Як би не склалася подальша доля їхніх дітей, красиве і корисне, вкладені у них цією небайдужою людиною, дасть добрі плоди.

Торік під звуки духового оркестру провели до війська новобранців. Дуже зворушливе вийшло дійство. Не обходяться без духовиків свята першого та останнього дзвоника у школі, інші сільські урочистості.

— Як на мене, немає нічого милозвучнішого і гарнішого, ніж гра духового оркестру, — усміхається Петро Болеславович. — У найскладніший і найсумніший час він завжди підніме настрій, підбадьорить, подарує надію.