• Слід на Землі

Неодцвітна Квітка

Володимир БУРБАН.

Четвертого березня виповнилося 65 років від дня народження Квітки (Квітослави-Орисі) Цісик — американської співачки українського походження, яка зачаровувала своїм голосом цілі континенти.

ЇЇ ГОЛОС справді не переплутаєш і не зрівняєш ні з яким іншим. Наприкінці минулого століття він звучав на весь світ — за підрахунками музичних експертів, записи пісень у її виконанні загалом мали 22 мільярди прослуховувань.

Що за тих часів знали про знамениту американську співачку ми, відгороджені від світу залізною завісою? До нас долинало тільки якесь відлуння. А Квітка здобула в Сполучених Штатах Америки неймовірну популярність. Преса рясніла заголовками: «Унікальний голос!», «Фантастичний талант!», «Співай-щебечи, український соловейку!».

Вона була удостоєна найпрестижніших американських нагород — премії «Оскар» та «Золотий глобус» — за найкращі пісні до кінофільмів, отримувала чималі гонорари за участь у рекламному бізнесі. Виступала на одних підмостках із найвідомішими американськими рок- та поп-зірками. Ще в студентські роки співала в одному хорі з Майклом Джексоном.

Видатні співачки — явище для України звичне. Згадаймо легендарну Марусю Чурай, її духовну посестру Явдоху Зуїху, популярних у народі Соломію Крушельницьку, Оксану Петрусенко, Діану Петриненко, Євгенію Мірошниченко, Раїсу Кириченко — всіх не перелічити. Українські жінки несли нашу пісню у ближні й дальні світи. Яким же чином дивовижний український голос з’явився на Американському континенті?

Квітка Цісик із родини післявоєнних емігрантів. Батько закінчив Львівську консерваторію, був скрипалем-віртуозом. Заснував в Америці Український музичний інститут, у якому й викладав. Цісики мали двох доньок — обидві з дитинства були закохані в музику. Старша, Марічка, стала відомою піаністкою, а в меншій, Квітці, батько бачив скрипальку. Та її більше вабив спів. Іще школяркою була солісткою вокально-інструментальних груп, співала, що властиво для Америки, кантрі й джаз. Але в родині особливо шанувався український народний мелос, і Квітка душею прихилилася до його живильних джерел. Згодом записала два альбоми — «Пісні з України» та «Два кольори». На другому написала: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки у розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».

Квітка Цісик привнесла у виконання української пісні свіжий, оригінальний струмінь. Вона починала свою кар’єру як оперна співачка, отже, її манера виконання мала класичну чистоту і строгість. Проте водночас співачка зберегла українську ментальність. Її колоратурне сопрано, унікальний тембр голосу в поєднанні, сказати б, із галицьким колоритом витворили спів, від якого захоплює дух, бентежиться душа. Квітка дбала про висококласний музичний супровід, добираючи найкращих студійних музикантів і аранжувальників. Природний дар передавати глибокі почуття, винятково поставлений голос, найрідкісніша чистота вокалізації, відточеність кожної музичної фрази — ось що надавало чарівності її співу. А ще була робота над словом, українською літературною вимовою і наголосом. За тим прискіпливо стежила мати співачки — Іванна.

У піснях Квітки Цісик відчувається і трагічна скорбота, і легкий сум, і весела задерикуватість. Та й сама Квітка, розповідають, була легка на вдачу, проворна, привітна і безпосередня. Невисока на зріст (друзі жартували: «Наша Квітка має 2 метри без 53 сантиметрів…»), вона випромінювала потужну енергію, її аура приваблювала людей. У тендітному тілі жила полум’яна душа.

Мріяла заспівати на Батьківщині. Та її приїзд із матір’ю в Україну 1983 року відбувся, по суті, інкогніто: ім’я й пісні Квітки були під забороною. Другого приїзду не діждалася — пішла з життя, не доживши п’яти років до свого 45-річчя. Як і мати, і старша сестра, померла від раку грудей. Її прощальною піснею стали печальні «Журавлі» на слова Богдана Лепкого. Ім’я співачки присвоєно яскравій зірці в сузір’ї Оріон…

Квітці Цісик належать такі слова: «Я всім розповідала, яка в Україні красива, мелодійна музика та народ співучий, і зрозуміла, що повинна записати українські пісні… Я мріяла, що в Україні мене почують».

Чуємо, Квітко! А ім’я твоє навіки вплетене у пісенний вінок України.

Та не можемо не сказати і про наш біль. На наших очах українська народна пісня поволі вщухає. Люди старшого віку пам’ятають, як пісня уквітчувала село, навіть голодного 1947 року жінки і дівчата співали, повертаючись із поля, пісня лунала на токах, біля молотарки, на пасіці, злітала у бездонне небо на вечорницях і досвітках…

Невже ж станеться так, що краса народної поезії зів’яне, а живодайна криниця співаного слова замулиться і висохне?