Середа, 7 березня 2018 року № 18 (19565)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19565/print.php?n=38303

  • Актуально

«Реінтеграція» Донбасу: для кого і навіщо

Михайло ГУБАШ.

Повна назва відповідного закону така: «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». 18 січня Верховна Рада ухвалила його 280 голосами народних депутатів, а Президент підписав 20 лютого. Закон про реінтеграцію ще називають законом про деокупацію Донбасу.

ОСТАННЯ назва зрозуміліша, оскільки кожен знає, що таке «окупація» — загарбання території. Отже, «деокупація» з латини перекладається як «визволення». «Інтеграція» означає включення до складу, об’єднання. Тож «реінтеграція» — нове, тобто повторне, включення частини до цілого, або ж об’єднання.

АТО вже більше не АТО: що змінилося

РАДІО «Свобода» нарахувало сім важливих змін, які набули чинності після ухвалення закону: 1) Відтепер військова операція, яка чотири роки йменувалася «Антитерористичною», називається «заходи із забезпечення національної безпеки й оборони, стримування і відсічі російській збройній агресії». 2) У законі закріплено, що на Україну напала Російська Федерація. Росія — агресор і окупант, частина території Донбасу нею окупована. 3) Незаконні збройні формування «ЛНР» і «ДНР», які фактично керують окупованими територіями, є «представниками окупаційних адміністрацій Росії». 4) Командування переходить від Антитерористичного центру СБУ до Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил — тобто від спецслужб до військових. 5) Закон запроваджує поняття «зон безпеки» — смуг вздовж лінії розмежування. Там усі силовики — армія і поліція — матимуть розширені повноваження. 6) Кінцева мета — «звільнення цих територій та відновлення конституційного ладу на них, захист прав, свобод і законних інтересів громадян України, які постраждали внаслідок російської агресії, зміцнення незалежності, державності, забезпечення єдності й територіальної цілісності Української держави». 7) Україна не визнає документів, оформлених на окупованій території, в тому числі угод про купівлю-продаж. Тобто власність залишається за тими, за ким була на початок окупації. Але є два винятки: свідоцтво про народження та про смерть — їх визнаватимуть.

Реакція Росії та «ЛДНР»

ВОНА була бурхливою. Володимир Путін терміново скликав Радбез, учасники якого заявили, що «закон найнегативнішим чином може вплинути на перспективи внутрішньоукраїнського врегулювання».

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров вважає, що закон про реінтеграцію Донбасу є намаганням перекреслити мінські угоди. У відповідному коментарі МЗС Росії зазначено: «Порошенко отримує безмежні, близькі до диктаторських повноваження на придушення інакомислення та незадоволення. Київ намагається перекласти відповідальність за те, що відбувається на Сході України, на Росію». Відреагували також постійний представник РФ при ОБСЄ Олександр Лукашевич, повпред Росії у Контактній групі Борис Гризлов, держдума, рада федерації РФ...

Не в захваті від українського закону й представники «ЛДНР». Вони вважають, що він «розв’язує руки» українській «вояччині» й повністю порушує мінські домовленості.

Думка Заходу

ІЗ ЦИМ, певна річ, не згодні в Україні та світі. «Закон жодною буквою не порушує міжнародних зобов’язань України, включаючи мінські домовленості. Україна залишається відданою мирному врегулюванню ситуації на окупованому Донбасі, як це і передбачено нашими міжнародними зобов’язаннями», — заявив Петро Порошенко. Його певною мірою підтримав спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер: «Ситуація та, що й була. Російський контроль і командування силами там були присутні, тому можна назвати це, принаймні неформально, окупацією та вторгненням... А те, що там (у законі. — М. Г.) нема згадки про «Мінськ», не означає, що він йому суперечить».

Ще менш категоричним був речник уряду ФРН Штеффен Зайберт. Він наголосив, що мінські домовленості, які визнані Києвом, мають залишатись незмінними, і пообіцяв, що німецький уряд вивчить, наскільки закон про реінтеграцію Донбасу відповідає «Мінську». Проте він визнав, що контекст конфлікту на Донбасі є таким, що «Україна є жертвою агресії, яка підтримується Росією», котра надає бойовикам зброю та іншу допомогу. «Беззаперечним», за словами Зайберта, є і те, що російські сили присутні на українській території.

Голос «з-за бугра»

ЯК БЕЗПОСЕРЕДНІЙ учасник та імовірний винуватець, відгукнувся на подію і «легітимний». На прес-конференції в Москві Віктор Янукович заявив, що це «закон про продовження війни»: «Влада вчергове розписалась у повній нездатності домовлятися. Нема бажання йти мирним шляхом. Думки жителів Донбасу повністю ігноруються. Цей закон про реінтеграцію повністю виключає виконання мінських угод... Відокремлювати події, які відбувалися на Майдані, від подій, які відбуваються на Донбасі, — неможливо й неправильно. Це ланки одного ланцюга. Наслідки були передбачувані».

Що кажуть в Україні

ДИРЕКТОР Української політконсалтингової групи Дмитро Разумков висловився так: «Багато наших закордонних колег говорять, що закон декларативний і на врегулювання конфлікту не вплине. Цю ж риторику підтримують наші народні депутати. Хотілося б, аби на сході настав мир, проте з цим закон не дуже допомагає. Крім назви, реального врегулювання, гадаю, ми поки що не побачимо».

Директор Інституту аналізу й менеджменту політики Руслан Бортник розвиває цю думку: «Жодного положення, яке б стосувалося інструментів, планів, дорожніх карт з реінтеграції Донбасу до складу України, жодного алгоритму в цьому законі немає. Він у принципі не про це. Вочевидь, що не ця мета стояла перед законодавцями. А стояла мета передусім управління конфліктом». (Тут чомусь відразу згадуються контрабандні схеми, які, за твердженнями ЗМІ, приносять їхнім «управлінцям» астрономічні суми...)

Донецький волонтер і підприємець Енріке Менендес також додає песимізму: «Там нема нічого ні про реінтеграцію, ні про окупацію... передумов до врегулювання, на жаль, нема».

Народний депутат України Мустафа Найєм вважає: «З практичної точки зору документ матиме мінімальний вплив на реальне життя цивільного населення, трохи змінить модальність ведення воєнних дій. Однак історично документ може стати важливим аргументом у міжнародних судах для відшкодування збитків, заподіяних Російською Федерацією за три роки окупації українських територій».

Як досягти миру

МОЖЛИВО, саме цей аспект — відшкодування збитків — і був для Петра Порошенка, як успішного бізнесмена, основним аргументом ухвалення цього закону? Проте виникає ще одне запитання: що для держави є головнішим — поліпшення її фінансово-матеріального стану чи повернення духовної єдності громадян, які відчувають себе частиною українського народу? Чи гасло «Україна єдина!» вже не на часі?

Тож можна зробити висновок, що справжній мир в країні настане не в результаті прийняття якихось законів, бо вони є лише допоміжним знаряддям. Мир запанує тільки тоді, коли сторони конфлікту справді цього захочуть і заради примирення та настання спокою в державі готові будуть до обопільних компромісів. І тоді жоден Путін не здатен буде цьому зарадити!

Українському народу нема чого ділити між собою — велика частка багатства країни вже «поділена» його правлячою «елітою» — як «папєрєдніками», так і «наступниками». Можна хіба що примусити їх поділитися награбованим із власним народом. У мирний спосіб, зрозуміло. Це також сприятиме відновленню взаєморозуміння, завершенню війни і встановленню в Україні миру.