Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Пута Гіменея

Сiмейна страва

Анатолій НАУМОВ.

м. Донецьк.

ПОВЕРТАЮЧИСЬ з роботи додому раніше звичного, Притуляк малював у думках райдужну картину. Сьогодні великий футбол, наші гратимуть з їхніми, і він, Притуляк, сяде перед телевізором із кількома пляшечками пива, поставить поряд телефон і по ходу матчу обмінюватиметься коментарями зі своїм другом Петром. Добре, що дружини не буде. Отже, повна воля, ніхто не заважатиме.

Та як тільки Притуляк зайшов до вітальні, райдужна картина тут же затьмарилась запискою від дружини. Та писала: «Квитанція у серванті. Сходи за босоніжками до майстерні, а то вона від завтра закривається на ремонт».

Притуляк поліз у сервант, перерив у ящику, де зберігались сімейні ділові папери, все до дна, але квитанції не знайшов. Зате на очі потрапив якийсь дивний лист, написаний незнайомим почерком, а сам зміст іще більше насторожив.

«Дорога! Ну чого ми не зустрілись раніше?!» — прочитав Притуляк, і серце в нього забилось так тривожно й сильно, як воно билось лише в ті хвилини, коли його улюблена футбольна команда явно програвала.

«Пригрі-ів! — запульсувала в голові у Притуляка мстива думка. — Коханця завела, а може, навіть і домашнього друга...»

Пальці в нього затремтіли так, ніби він тримав у руках не аркуш паперу, а працюючий відбійний молоток. І щоб продовжити читання, довелося покласти листа на коліна. Та як тільки Притуляк прочитав наступну фразу: «Те, що ти замужем за цим типом, — іронія долі, велика помилка загсу...» — лист злетів з колін. Зойкнувши, Притуляк опустився на підлогу і вже сидячи дочитував листа.

«Я розумію, наскільки тобі важко з цим типом, який нічого, крім футбольного м’яча, не помічає. Він же справжній дармоїд домашнього зразка, ніколи не допоможе тобі, не хоче прибирати у квартирі, ходити на ринок і в магазини. Він навіть підсмажити собі яєчню лінується!..»

Прочитавши це, Притуляк обхопив голову руками і беркицнувся на живіт. Його кинуло в жар, як звично кидало, коли улюбленій футбольній команді призначали одинадцятиметровий штрафний удар.

«А я тебе на руках носив би від ранку до вечора! — читав він далі, лежачи на підлозі у безпомічно пляжній позі. — Я й килими вибивав би, і посуд мив би, і картоплю чистив...»

«Забере! — схлипнув Притуляк. — Ну яка жінка не спокуситься такими обіцянками. Це ж натуральний підкуп! Справжня підривна література! Дізнатися б, хто написав...»

Але підпису під листом не було. Він закінчувався так: «Я знаю, що твоєму терпінню скоро прийде кінець, і я чекатиму цього. Підпису свого не ставлю, а раптом лист потрапить до його рук!..»

Дочитавши, Притуляк насилу облизав пересохлі губи. Таким спустошеним він почував себе тільки після великого програшу улюбленої команди.

З цього стану його вивів настирливий телефонний дзвінок. Телефонував Петро, тому що почався футбольний матч.

— Ніколи! — зло кинув у трубку Притуляк. — Не до футболу тепер!

Він важко звівся на ноги і, хитаючись, поплентався на кухню, витяг швабру, налив у відро води і заходився мити підлогу.

Коли прийшла дружина, Притуляк зустрів її в кухонному фартусі з ополоником у руці. У квартирі стояв густий і дуже складний аромат якоїсь невідомої страви.

— А я ось... люля-кебаб приготував. Сімейну страву... — мовив Притуляк, ніяково ховаючи погляд, і потягнувся губами до жінчиної щоки.

...А пізніше, коли, втихомирившись, Притуляк жадібним поглядом ловив фрагменти гри улюбленої команди у спортивному розділі інформаційної програми, дружина з іншої кімнати хвалилася по мобілці подрузі:

— Галюсю, дякую! Спрацювало на всі сто!