Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• А що думаєте ви?

Якщо чоловік — деспот

Розмову вела
Устина ГРЕЧАНЮК.

Серед редакційної пошти завжди знайдеться лист від дописувачки, яка потерпає від чоловіка-деспота. Здавалося б, XXІ століття, жінки давно урівнені в правах із чоловіками, вони освоїли практично всі їхні професії... А й досі є родини, де чоловік дозволяє собі ображати, принижувати, навіть бити дружину. Сусіди знають його як роботящу, здатну допомогти іншим, комунікабельну людину. А переступить такий за поріг рідного дому — і наче його підмінили. Злий, грубий, брутальний...

ЩО Ж РОБИТИ, якщо доля звела з таким чоловіком? Лаятись? Ридати, закликаючи схаменутись? Чи покинути його, щоб не занапастити життя собі й дітям? Звичайно, універсального рецепта немає. Але обговорювати цю болючу тему конче потрібно.

Узявши кілька листів-сповідей, я зайшла на розмову до кандидата психологічних наук Олени Петрівни ГОНЧАРУК, яка багато років займається питаннями сім’ї.

— Що порадите, Олено Петрівно, авторкам цих листів?

— Наївно вірити, що можна перекроїти будь-яку особистість. Тим паче що нині за спиною жінки немає тих суспільних сил, які допомагали б їй перевиховувати чоловіка. Великою силою раніше була громадська думка, нині її вплив зведено нанівець. Думка трудового колективу? Хто тепер на неї зважає? Суспільству, по суті, геть байдуже, як живеться сім’ї, міцна вона чи ось-ось розпадеться. Жінка сама має вирішувати, що їй робити. А не всі жінки «залізні леді».

— Але ж — чоловік… Невже йому ну ніколи-ніколи не хочеться жити по-хорошому? Що за феномен такий?

— У кожного своє уявлення про гарне життя. І значною мірою це залежить від характеру. Якщо в характері чоловіка переважають такі риси, як жорстокість, деспотизм, егоцентризм, то він не здатний змінити свою поведінку навіть під упливом найсильнішого почуття — кохання. У нього і воно спрямоване не на те, щоб зробити дружину щасливою, а щоб урвати від шлюбу побільше собі: примусити жінку працювати на себе, змусити її будь-що задовольняти свої амбіції. Такі люди глухі до чужого болю, вони найчастіше не піддаються позитивним впливам, бо просто не здатні на діалог. У сім’ї вони спілкуються у формі категоричних вимог, різких заперечень, наказів.

— А жінка хоче миру, спокою і тому догоджає йому?

— Психологія підказує, що процвітання домашнього тирана не можливе без готовності другої сторони підкорятися і все зносити. Хтось із великих сказав: «Звір у людській подобі народжується найчастіше покірністю».

— Жінка хоче зберегти сім’ю. Це так природно! Ось лист Галини В. із Київщини. «Я терплю таке приниження, — пише вона. — Плачу, страждаю, але навіть уявити собі не можу страшного слова «розлучення». Іноді думаю, що це я винна. Він одружився зі мною, бо завагітніла... Може, він кохає іншу і з нею був би м’який і добрий...»

— Марні сподівання! Якби такий деспот мріяв про іншу, він і пішов би до неї. Спеціальне вивчення подружніх стосунків, коли чоловік поводиться в сім’ї як тиран, виявило, що такого роду чоловіки підбирають собі, як правило, тихих і покірних супутниць життя, не здатних постояти за себе. Як вирішуються домашні проблеми в такій родині? Не шляхом реальної участі в них чоловіка, а його вмінням усе звалити на дружину. Справляється вона? То й добре. Не справляється? Починається чоловічий терор із незадоволення, а закінчується побоями. Чоловік-деспот цілком задоволений таким життям: він тішиться своєю владою і цілком вільний від обов’язків і турбот.

— Олено Петрівно, багато жінок пишуть, що таке життя терплять заради дітей. Чи виправдане їхнє терпіння?

— Без створення в домі сприятливої психологічної атмосфери, в умовах якої тільки й можна почуватися захищеним та щасливим, без гідних батьківських прикладів стосовно моралі та культурної поведінки нема і не може бути добре вихованої особистості. От і виходить, що у такій сім’ї син підростає і відбивається від рук, дочка матір не шанує, докоряє їй, що вона неправильно живе. Ненормальна атмосфера перетворює неповнолітніх або на нових тиранів, або на озлоблених алкоголіків чи наркоманів. А всіх разом — на людей, не здатних надалі створити нормальну сім’ю.

Хочеться почути й інші думки. Пишіть нам, будь ласка, про те, якими бачаться вам стосунки в сім’ї за нинішнього нашого нелегкого буття. Маємо ж ми думати, що дітям у спадок залишаємо, що посіємо в їхніх душах. Невже тільки батькову лайку та материн страх? Авжеж, ні. Діліться досвідом, радьте, знаходьте виходи з таких складних ситуацій, які підкидає нам життя.