Архів
Вівторок,
20 лютого 2018 року

№ 14 (19561)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Світ на межі

НІМЕЧЧИНА. У Мюнхені завершилась 54-та міжнародна конференція з безпеки.

Докладніше...
Глобальне вторгнення в Європу

УГОРЩИНА. Прем’єр-міністр знову заявив про небезпеку імміграції для Європи.

Докладніше...
Курс на стандарти НАТО

РУМУНІЯ озброїться американськими ракетними комплексами «HIMARS».

Докладніше...
Адекватна відповідь

ІЗРАЇЛЬ завдав авіаудару по сектору Газа у відповідь на ракетний обстріл із цієї території.

Докладніше...
Нові санкції не за горами

США. Держсекретар Рекс Тіллерсон заявив про можливість нових санкцій проти Росії.

Докладніше...
Антитурецький фронт

СИРІЯ. Асад та сирійські курди домовилися разом протистояти турецькій армії.

Докладніше...
Гендерний прорив

САУДІВСЬКА АРАВІЯ. Жінкам дозволили відкривати власний бізнес без згоди чоловіка або опікуна.

Докладніше...
Є союзники в ЄС

ЛИТВА підтримає Польщу в суперечці з Єврокомісією через неоднозначну судову реформу в країні.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Актуально

Втрачаємо найцінніше

Маргарита СИТНИК.

Головна рушійна сила держави — це її науковий потенціал. Розвинені країни засвоїли цей принцип віддавна і докладають усіх зусиль, аби зберігати і примножувати його, не в останню чергу за рахунок свіжих голів з інших країн. Зокрема, й із нашої: за двадцять із гаком років емігрували 25 тисяч (!) наукових працівників.

ПРОЦЕС відтоку «мізків» останніми роками значно «омолодився». Наприклад, на початку 2000-х талановиті випускники вишів вступали до «рідної» аспірантури, захищали кандидатські, а вже потім намагалися виїхати. За кілька років тенденція змінилася: емігрувати стали після закінчення магістратури, щоб мати можливість закріпитися на Заході ще на аспірантському рівні. Сьогодні ж дійшло до того, що студенти, які не мають бажання жити в Україні, отримують тут лише ступінь бакалавра.

Якщо говорити про цифри, то, за даними експерта Аналітичного центру CEDOS Євгена Стадного, у 2015-2016 роках лише у країнах ЄС за різними програмами, прирівняними до нашої аспірантури, навчалося понад півтори тисячі українців: у Німеччині — 525 студентів, у Польщі — 380, Чехії — 223, Франції — 201, у Швейцарії — 105, Угорщині — 73, в Іспанії та Фінляндії — по 37. При цьому у Швейцарії та Чехії їх кількість збільшилася за майже десятиліття удвічі, у Німеччині — на 20%, а в Польщі тільки протягом трьох останніх років — на 40%. Здавалося б, частка потенційних емігрантів у загальній кількості вітчизняних здобувачів вищої освіти незначна. Але в закордонні виші беруть людей із найкращими знаннями і «морально-бойовими якостями», тобто еліту...

Завідувач лабораторії Інституту теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України Сергій Шарапов привертає увагу до іншого рівня проблем у сфері науки: за останні два роки з установ Національної академії наук звільнилося 42 молодих учених — стипендіатiв Президента: 14% загального їх числа в академії. У відділах наукових установ працюють в основному люди, яким близько 70 років. Учених середнього покоління майже не залишилося, не кажучи вже про молодь. А коли немає кому передати знання, наука приречена на вимирання.

Утім, дивуватися нічого. Аби працівник у будь-якій галузі давав результат, він повинен отримувати гідну платню, яка дасть змогу йому не думати у процесі роботи про «порвані чоботи». А в науці, яка не є комерційною сферою, — й поготів. В Україні стипендія аспіранта — 3100 гривень, при тому, що місцем у гуртожитку за помірну плату забезпечують не скрізь. У Варшавському університеті, наприклад, кілька років тому українські аспіранти одержували 400 доларів, а у Швеції сьогодні мінімальна стипендія становить вісім тисяч крон (приблизно 25 тис. грн) — на житло та харчування витрачається в середньому 35% від цієї суми. При цьому система освіти якісно інша, а європейський диплом автоматично відкриває шлях до тамтешнього ринку праці. Тож не дивно, що молодь обирає не Батьківщину...

Молоді науковці, які працюють в Україні, скаржаться й на таке: наша система аспірантури викривлена. При всіх описаних вище проблемах щороку за державний кошт замовляється 3-5 тисяч аспірантів. І для більшості навчання — просто синекура, насправді людей, здатних на фундаментальну наукову роботу, небагато. Крім того, науковий ступінь у певних колах уже давно став статусною річчю, як одяг відомих брендів: діє «конвеєр» спецрад із захисту дисертацій, де у чиновників та їм подібних просто беруть гроші за надруковану маячню.

Сьогодні на сферу науки передбачено лише 0,2% ВВП. Досліди проводять на такому обладнанні, яке в інших країнах можна побачити хіба що в музеях. Чимало інститутів працюють у режимі неповної зайнятості. Натомість у Європі, США, Японії на одну одиницю зарплати виділяється дві одиниці фінансування на власне науку. Китайців, які їдуть на навчання у США, удома чекають місця професорів, гідне фінансування та найновіше обладнання.

Люди повертаються на Батьківщину, коли бачать перспективу. В іншому разі зроблять усе можливе, щоб залишитися там, де кращі умови. Як бачимо, ситуація якщо не безнадійна, то вже наблизилася до того, щоб її так охарактеризувати. Особливо з урахуванням того, що європейці хочуть послабити умови надання «Блакитної карти» (аналог американської «зеленої»). І якщо високі державні голови не отямляться, уже за десяток років про науковий потенціал України та її розвиток говоритимуть у минулому часі.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Злидні обсіли
Читати
Все пізнається у порівнянні
Читати
Що їли
Читати
Обережно на водоймах!
Читати
Не показуємо результату
Читати
Копієчка до копієчки...
Читати
Морська відповідь
Читати
На субсидійних ін’єкціях
Читати
Безробіття таке ж масштабне
Читати
На звіра і ловці біжать
Читати
Знайшли нову домівку
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове