• Служба зайнятості

Служитель муз

Никанор ДУБИЦЬКИЙ.

смт Муровані Курилівці

Вінницької області.

У Марії Ковалихи радість: приїхав із міста її одинак Митько. Три роки не навідувався до рідної оселі, а оце прибув вранішнім автобусом. Жінка не втерпіла, щоб не поділитися своєю втіхою з сусідкою Ганною. Перехилившись через тин, голосно, щоб почули й дівчата біля криниці, розповідала їй:

— Цілий місяць гостюватиме. Оце попоїв із дороги та й відпочиває на розкладачці в саду під грушею. Бачила б ти його, Ганно, — писаний красень!

— Цікаво, як ти розгледіла тую вроду? Там же бородище та патли, — докинула вщипливо у відповідь сусідка, розвішуючи на мотузках випрану білизну.

— Таке скажеш, — аж образилася Марія. — Йому, щоб ти знала, інакше не можна. В служителях муз ходить. О!

— А-а, тоді пробач, — знітилася сусідка. — Коли в служителях, то звісно...

— А він що, тітко, поет чи, може, музикант? — поцікавився Ганнин онук, шестикласник Федько, що чаклував неподалік над велосипедом.

— А я й не розпитала, Федюню. Сказав лише: «Я, мам, не якийсь там крутикобиліхвістенко, а займаюся виключно важливою справою». Що не кажи, Ганно, а мій Митько Іванович таки вибився в люди. Під його керівництвом навіть іноземці працюють — Доберман-Пінчер. Оцей... Як його? Ну, зразу й не вимовиш... Сенбернар. Ще якісь Спанієль і Сетер.

— Щастить же людям! — заздрісно зітхнула сусідка. — Був, вибач, такий вітрогон, а, бач, схопив науку за хвоста.

— Ну я піду, зварю своєму Митькові Івановичу свіжого борщику...

— Послухайте, тьотю, — зупинив Марію Федько, — а фокстер’єра серед тих прізвищ часом немає?

— Як кажеш, Федюню?

— Фокстер’єра.

— А ти звідки його знаєш, Федюню? Ніби є такий працівник.

— Із родичем приятелюю...

— З родичем? Яким це? — метнула швидкий погляд на шестикласника Марія.

— А он у буді під хлівом лежить.

— Так то ж... Бобик, — розгублено заблимала очима Марія.

— Це я його назвав так, тітко. А фокстер’єр — то порода, — розтлумачив Федько. — І доберман-пінчер, і сенбернар, і спанієль...

— Собаки? — зовсім спантеличилася жінка. — Ти хочеш сказати, що Митько...

— Мабуть, працює у собачому розпліднику.

— Людоньки! — безсило повисла на плоті Марія. — В розпліднику... Ну я зараз тобі покажу «важливу справу»! — за мить затряслася вона від гніву. — Отак осоромити рідну матір перед чесною громадою. Я тобі зараз!

Дорогою в садок Марія висмикнула з плоту грабову гілляку.