Вівторок, 13 лютого 2018 року № 12 (19559)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19559/print.php?n=38099

  • Допекло

Після реформи немає життя

Галина ЧЕМАДУРА,

член громадської організації «Ладомир».

с. Подорожнє

Світловодського району

Кіровоградської області.

Ще позаторік у Світловодському районі Кіровоградської області спалахнув неабиякий скандал: жителі с. Подорожнього протестували проти включення їхнього села у Великоандрусівську ОТГ. Проте об’єднана громада таки була створена. До редакції «Сільських вістей» надійшов лист від жителів Подорожнього — членів громадської організації «Ладомир», котрі розповідають, як змінилося їхнє життя після реформи. Друкуємо його зі скороченнями.

МИ НАЗАВЖДИ запам’ятаємо той «щасливий» для нас день, коли наш сільський голова Володимир Воропаєв із сімома депутатами Подорожненської сільської ради фактично продали село у власність Великоандрусівській сільраді, а точніше, володарю подорожненських земель В. І. Грушці, який особисто зацікавлений у цій «реформі», та його дуже близькій товаришці — голові сусіднього села Ніні Іванівні Іващенко.

Улітку 2016 року люди влаштовували акції протесту, перекривали дорогу, але нічого не допомогло, бо все робилося, вочевидь, із відома чиновників Світловодської РДА, а можливо, і посадовців вищого рівня. Чільниця Великоандрусівської ОТГ Н. І. Іващенко та новоспечений староста В. В. Воропаєв обіцяли людям золоті гори: нові робочі місця, достатнє фінансування, відремонтовані дороги, шкільний автобус, підвищення рівня життя...

Та що маємо сьогодні? Життя не стало взагалі.

Усім відомо, що село живе, поки в ньому народжуються діти, для них працюють школа, дитячий садок, а для їхніх батьків є робота. Школярів у Подорожньому 120, а дошкільнят — 200. Тож найперше, чого просили подорожани, — не чіпати їхній навчальний заклад, тим паче що напередодні об’єднання населених пунктів його приміщення було відремонтовано.

Попри запевнення голови ОДА С. Кузьменка, що наш Подорожній НВК збереже свій юридичний статус, він, по суті, перетворився на додатковий корпус Великоандрусівської школи. Протести жителів села, страйк учителів не допомогли зберегти школу як окрему структурну одиницю. Очільниця, або, як вона себе називає, «власниця», нової громади своє ставлення до земляків висловила коротко: «Це пилюка на моїх ногах — струшу і далі піду». Слово з ділом не розійшлося: директора школи звільнили, за відпрацьованою схемою догани за надумані провини дістали і троє вчителів — ті, хто не боявся відкрито виступати проти «реформи».

Новопризначена директриса школи Т. М. Крайносвіт, заслуги якої полягають у тому, що вона є подругою Н. І. Іващенко, за освіту взялася обома руками. Як наслідок, півтора місяця в школі не викладалася історія в 6-му і 10-му класах; вчителям без рішення атестаційної комісії змінили категорії та неправильно нараховують заробітні плати; не виплатили гарантовану державою винагороду за 2016—2017 н. р., хоча кошти на це область перерахувала; учні 11-го класу не мають змоги записатися на пробне зовнішнє незалежне оцінювання, бо «гібридний» навчальний заклад у системі не зареєстрований... Педколектив змушений шукати правди в суді.

Фактично знищивши школу, Ніна Іванівна узялася за «впорядкування» парку. Але замість розчищення чагарників почали випилювати дерева, які дуже добре підходять під категорію «ділова деревина». Та й вивозяться ці зазначені в документах «кущі» не в котельні школи, а на пилораму приватного підприємця. Робота з «упорядкування» парку триває і досі... Смітник у центрі села біля розібраного колишнього дитсадка її не хвилює, занедбана яблунева алея також. Таке ж ставлення і до ремонту дороги на вулиці Миру — асфальтували її в сезон осінніх злив, тож через тиждень покриття вже зруйнувалося.

А тепер про так звану турботу про пенсіонерів. Працівниці територіального центру соціального обслуговування добре виконували свою роботу, їхніх підопічних усе задовольняло. Наприклад, Марія Мусіївна Кашталян була однією з найкращих. Стільки подяк та теплих слів звучало на її адресу... Та чільниця громади змусила працівників терцентру написати заяви на звільнення. Оце так у нашій громаді створюються робочі місця.

Подорожненська громада після злиття з Великою Андрусівкою зі спроможної перетворилася на неспроможну. Та це нікого не непокоїть. Кошти державою надаються, але куди вони діваються, ніхто перед людьми не звітує.

Ми хочемо, щоб нас почули. Подорожнє не проти реформ, але проти самодурства, проти утворення нового суспільного прошарку — місцевих царків. Вони трактують децентралізацію як вседозволеність та безкарність, прикривають нею свої меркантильні інтереси, тиском та брехнею створюючи ОТГ та знищуючи села. Реформа по-андрусівськи для нас, подорожан, звучить так: «Ідіть геть зі своїх робочих місць, зі свого села, із життя!».