Вівторок, 13 лютого 2018 року № 12 (19559)
http://www.silskivisti.kiev.ua/19559/print.php?n=38094

  • Про це говорять

Україна як... «аргумент»

Михайло ГУБАШ.

Наприкінці минулого тижня з’явилася інформація, що президент РФ Володимир Путін і президент Франції Еммануель Макрон у п’ятницю, 9 лютого, провели телефонну розмову стосовно ситуації у Сирії та в Україні.

ЩОДО останньої, то події обговорювалися, як зазначалося на сайті Кремля, «з акцентом на необхідність повної реалізації «Мінського комплексу заходів» як основи мирного розв’язання внутрішньоукраїнського конфлікту».

Перед цим, у січні, становище на Донбасі було темою розмови президентів США та Казахстану під час візиту Нурсултана Назарбаєва до Америки. Те саме питання раніше обмірковувалося німецькою канцлеркою Анґелою Меркель та її французьким колегою Е. Макроном, спецпредставником Сполучених Штатів по Україні Куртом Волкером і помічником Володимира Путіна Владиславом Сурковим…

При цьому від них, сильних світу цього, час од часу лунають запевнення, що, мовляв, долю України без її участі не вирішуватимуть.

Проте у такі слова чомусь слабо віриться, тому що конкретні дії — обговорення проблеми Донбасу і України в цілому за відсутності останньої на переговорах — все більше схиляють до думки, що «без мене мене одружать».

Де тут Україна? Де її ініціативи? Де пропозиції чи контрпропозиції нашого керівництва, якщо його не влаштовує позиція РФ?

Натомість українська влада вустами окремих представників дає суспільству сигнал, що «Мінськ», мовляв, зайшов у безвихідь, а його положення вигідні Росії, а не нашій державі. Але цей посил стосується внутрішнього споживача. Назовні ж, принаймні вустами Президента П. Порошенка, видається протилежний: Київ і надалі є послідовним прихильником мінських домовленостей і стоїть за їх повну імплементацію, тобто реалізацію на практиці.

Така двоїстість позиції української влади скидається на подвійні стандарти, і за це чомусь соромно. Бо нагадує ситуацію, як у тому анекдоті про Рабиновича у бані: «Або хрестик зніміть, або труси надіньте».

Якщо раніше вітчизняна громадськість дискутувала: Україна є об’єктом чи суб’єктом на міжнародній арені, то тепер у деяких спостерігачів виникає підозра, що у глобальній енергетичній та торговій війні наша держава дедалі більше перетворюється лише на… аргумент.

У цьому контексті символічний вигляд має указ Петра Порошенка від 16 листопада 2015-го про оголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні. Мабуть, тому громадськість виступила з ініціативою оголосити 2018-й Роком державної мови. Ініціативу підтримали Світовий конгрес українців, група «Першого грудня», 178 народних депутатів, комітет ВР з питань культури і духовності, а кілька днів тому — і три колишніх президенти України, які направили П. Порошенкові відповідне звернення.

Це видається знаковим: усе більше українців чекають від очільника держави його розмови зі світом і з країною, образно кажучи, українською, а не англійською мовою.