• Сільські обрії

Справа у спадок

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Ще півстоліття тому в домашньому господарстві закарпатців були звичними буйволи. Тепер чистокровних тварин в усій області не більше 80. В селі Олешник Виноградівського району розташована єдина в Україні ферма, на якій утримується 50 цих велетнів.

БУЙВОЛИ тисячоліттями виконували важливу роль у сільському господарстві — з їхньою допомогою орали, перевозили вантажі. У колгоспах вони не прижились, оскільки звикають до постійного господаря, до того ж потребують утричі більше корму, ніж корови. Від недоїдання тварини хворіли, тож поступово їхнє поголів’я зменшувалось. Утім, повністю «добила» цю унікальну популяцію поява механізованої техніки та меліорація, внаслідок якої висохли болота та джерела, без яких буйволи не можуть обходитися.

У сім’ї жителя Хуста Романа Фетька буйволів тримали з діда-прадіда. Батько Романа, хоча й обіймав керівну посаду на одному з держпідприємств, мав кілька «неколективізованих» тварин. Сусід-«доброзичливець» повідомив «куди слід», і на батька почали «шити справу». Не витримавши тиску та переслідувань, він зібрав своє стадо і привів до міськради Хуста. Буйволів у Фетьків відібрали, але любов до них не зникла, бо вже закарбувалася на генетичному рівні й передалась у спадок наступним поколінням.

У 2006 році Роман Фетько на власний ризик розпочав в Олешнику проект «Карпатський буйвіл». Тільки за два роки він нарешті трохи «перевів дух». До цього господарство працювало суто на збільшення поголів’я — від восьми особин стадо розширилось до півсотні. Щоб потомство виростало здоровим, телят вигодовували виключно материнським молоком, тобто на це йшов увесь надій.

Сьогодні вже є можливість виготовляти сирно-молочну продукцію. Буйволиця дає шість-сім літрів молока на день. Його поживність набагато вища від коров’ячого, водночас воно не містить холестерину. Якщо раціон годівлі буйволів добре збалансований, то вони мають високий імунітет, відтак не хворіють, їм не потрібні ніякі щеплення. Відповідно у продуктах «Карпатського буйвола» немає жодної «хімії».

За дванадцять років важкої праці Роман Фетько переконався, що українське законодавство «не бачить» місця карпатських буйволів серед іншої свійської живності. Фермер має багато пропозицій до влади, до громади. Він дивується, невже місцеві чиновники, керівники центрів туризму не розуміють, що карпатські буйволи потрібні Закарпаттю? І як туристичний об’єкт, і як джерело екологічно чистої продукції.

Віднедавна на ферму в Олешник подивитися на екзотичних тварин почали приїжджати туристи. Під час подорожі вони навідуються до місцевих магазинів, кафе, заправляють автомобілі на АЗС… Певний відсоток грошей іде в місцеву скарбницю. Здавалося б, влада має бути зацікавлена у належній якості дороги, привабливості довкілля. Але лише для того, аби поставити необхідні дорожні знаки, причому не тільки з інформацією про своє господарство, але й обов’язкові, які мають бути на в’їзді-виїзді до кожного населеного пункту, фермер мусив півроку ходити інстанціями!

У селі обмаль місця під пасовища. Колишнє, яке належало місцевим мешканцям від діда-прадіда, стало недоступним — поділене на ділянки для нетутешніх. Кожному буйволу необхідно два гектари пасовища — така їхня життєва потреба. Але замість 100 гектарів є тільки дев’ять. Тому тварин випасають у... місцевих канавах. Утім, від цього лише користь — буйволи звільняють їх від бур’янів, трави, верболозу, тобто працюють природними очищувачами. Та проблема в тому, що ці канави офіційно є власністю меліораторів...

У планах закарпатського фермера довести своє стадо до 200 голів. Зрештою, знайти 400 гектарів малопридатної для сільського господарства заболоченої землі можна. Якби ж то, мріє Роман Фетько, виявили ініціативу місцеві чиновники!

Існує ще одна проблема. Щоб розвивати вид карпатських буйволів, потрібні самці-плідники, а в області та й в Україні всі вони мають між собою «родинні зв’язки». Тому потомство буде неповноцінне. Відтак «заморський» наречений — справді питання життя і смерті для всього племені. Поруч, у Румунії, їх скільки завгодно. Справа за «малим» — провести «гостя» через кордон. А це не тільки значні кошти, а й чималі бюрократичні бар’єри. Якщо для встановлення дорожніх знаків знадобилося півроку, то скільки доведеться «вибивати» цей дозвіл?..

«Не подумайте, що я нарікаю, — каже Роман Фетько. — Я розмірковую. Наші діди, доглядаючи буйволів, просто давали їм змогу жити поряд на своїй землі. І місця вистачало всім. А тепер я маю доводити право цих красенів на існування...»