Версія для друку До списку статтей Колись було — вітряки Іван СЕРГІЄНКО. с. Качанівка Охтирського району Сумської області. ОКРАСОЮ і
прикметою наших сіл були колись велетні вітряки. Стугоніли й крутилися жорна у
млині, солодко пахло свіжозмеленим борошном. Вітряки були чотирикрилими, з
високим піддашшям, куди вели дерев’яні скрипучі східці. А внизу — величезні
коловороти, з допомогою яких кілька чоловіків повертали млин навколо осі,
«ловлячи вітер». Мама й тато інколи брали мене з собою, коли їхали возом до
млина молоти борошно. Мельник, «сивий», із припорошеною борошном бородою,
вітався з батьками, вказуючи, куди поставити мішки із зерном. А там уже сидів
хтось із односельців, чекаючи своєї черги. Зав’язувалася розмова, помалу
сипалося борошно з-під жорен, мама обережно змітала його спеціальним віничком
із гусячого пір’я. На початку
1960-х село електрифікували. Потім помер дід Федик — мельник-фронтовик. Тож із
часом вітряк «пішов у відставку». Колись могутні його крила струхнявіли.
Прикро, що не знайшлося світлої голови, що зберегла б оте диво, отой «вітер на
крилах». Можна було б улаштувати музей хліборобської праці. Нині вітрову
енергію активно використовують в усьому світі, адже електрична постійно росте в
ціні. Як на мене, добре було б відновити і на наших пагорбах роботу вітряків,
примножити те найкраще, що складалося віками, іншими словами — неповторність
сільського укладу. Варто поставити вітряки на робочі місця. Нехай крутяться на
щастя і на добро. Версія для друку До списку статтей | |