• Невигадана історія

Запізніле каяття

Людмила Т.

Чернігівська область.

Денис виріс у дитячому будинку. Його ніхто ніколи не провідував, ним ніхто не цікавився. Він рано зрозумів, що має покладатися тільки на себе. Після школи здобув професію водія, влаштувався на завод, отримав кімнату в гуртожитку. Сюди і дружину молоду привів, тут і син Михайлик народився.

ЖИТТЯ легке і безтурботне не було. Денис дорожив родиною, прагнув, аби дружина із сином ні в чому не мали потреби. Задля цього багато і тяжко працював: своєю вантажівкою об’їздив усю країну, тижнями не буваючи вдома. Невдовзі винагородою за працю стала простора квартира, достаток. Із дружиною жили у злагоді, син підростав. Для Дениса це була щаслива пора.

Але доля підкинула йому сюрприз. Знайшлися люди, котрі підказали, що неподалік живе його мати. Він не сирота, першою зринула думка. І вже таким не буде! З цією надією постукав у двері вказаної йому квартири... Однак жорстоко помилився. Він відшукав не матір, а жінку, яка колись його народила. І тільки. Син не цікавив її ніколи. Байдуже розповіла, що батько Дениса відмовився від неї, коли вона завагітніла, батьки не підтримали. Що їй було робити? В її нинішньому житті місця для сина немає... Денис довго і болісно переживав цю новину, повною мірою усвідомивши, як це — бути непотрібним своїм батькам.

Та час, минаючи, притупляв біль... Ось уже й син парубком став. Почав приводити в гості дівчат. Потроху всіх їх замінила тиха лагідна Марійка. Денису вона припала до вподоби. Жила з матір’ю та сестрою, батько від них пішов.

Якось, повернувшись із чергового відрядження, Денис помітив, що між дружиною та сином зіпсувалися стосунки: обоє знервовані, сердиті. Почав розпитувати. Виявилося, що Марійка завагітніла, син готовий одружитися, але дружина різко виступила проти: «Нічого злидні додому принаджувати. Таких Марійок у тебе ще буде багато». А Михайло ніби й зрадів, що мати проти. «Розумієш, тату, Марійка хороша, я з нею одружився б, але не зараз. Хочеться для себе пожити, а не пелюшки прати».

Денис укотре відчув себе обдуреним. Дружина протиставила гроші родинним стосункам, які були для нього святі! А син? Дбаючи про матеріальний достаток, Денис, певно, проґавив головне: не навчив його відповідати за свої вчинки. Cин відмовився від власної дитини. Як колись Денисів батько від нього самого!

Не зволікаючи, чоловік пішов до Марійки, щоб підбадьорити і заспокоїти її. «Усе буде гаразд, нікуди Михайло не дінеться, жениться. Мій онук не буде безбатченком...» — повторював дорогою. Двері відчинила мати Марійки. Сказала, що дочка в лікарні, а дитини вже нема. Нехай і Михайло, і всі інші заспокояться — нічого їм від них не потрібно.

Денис зрозумів, що запізнився. Він картав себе за це, але вдіяти уже нічого не міг…

...Минуло 10 років. Потроху все ніби забулося. У Михайла час од часу з’являлися дівчата, та до весілля чомусь не доходило. Мати була вже не проти будь-якої невістки. «Нехай буде й бідною, аби доброю», — казала не раз. Михайло непогано заробляв, від батьків не залежав і давно оженився б, але до пари собі нікого не знаходив. Та ось якось ненароком зустрів Марійку. Вона теж була незаміжня. Обпеклася замолоду, тому з недовірою дивилася на чоловіків навколо себе. Мабуть, дуже любила Михайла, бо, пробачивши зраду, відгукнулася на його пропозицію поновити стосунки. Зрештою вони одружилися. І все було б добре. Гарна простора квартира, і в квартирі все є. Стосунки між ними — на заздрість багатьом. Немає лише одного, головного, — діточок. Знехтували колись подарунком долі, ось і розплачуються. Як кажуть, прийшло каяття, та немає вороття.

Дружина Дениса дорікає собі за те, що збила сина з пуття. А син мучиться, картає себе за помилку. Та до чого тепер звинувачення й каяття? Життя заново не розпочнеш...