• Слід на землі

Батькова лінія

Ілько КОЛОДІЙ.

м. Львів.

ЯКОСЬ Василь Буртняк, жвавий красень із Канади, ініціатор і продюсер фільму про Норильське повстання (режисер Михайло Ткачук), дав мені журнальну вирізку — некролог на смерть його батька Теодора. З тієї замітки я довідався про нелегкий шлях уродженця села Іванків Борщівського повіту на Тернопільщині, який, опинившись у жорнах Другої світової, померзнувши у снігах Воркути, таки спромігся дістатися вільного світу й не згубитися в ньому. Ба більше — на цій довгій дорозі він не розгубив любові до рідного краю, до України, а зумів передати її своїм дітям, які народжувались уже на чужій землі, за океаном.

Вичитав я у тій вирізці ще одну промовисту подробицю: батько Василя Буртняка, не будучи дуже заможною людиною, брав активну участь в патріотичних починаннях діаспори, від душі робив чималі пожертви на українські справи. Там довгий перелік, в якому значиться й тисяча доларів на створення фільму «Жнива скорботи» — про Голодомор 1932—1933 років.

Пригадую, скільки переживань і клопотів мав Василь Буртняк, коли створювався фільм про Норильське повстання. Втім, це були приємні турботи, пов’язані з пошуком коштів на кінострічку, очевидців, учасників повстання, а згодом і репрезентацією в різних містах...

Він рвався в Україну вже давно і приїхав на батькову землю за першої ж нагоди — 1990 року. Василя цікавили патріотичні настрої українських інтелігентів, доля колишніх борців за волю, політичних в’язнів та репресованих. Кожному він хотів чимсь допомогти, зарадити, надихнути… Був активним прихильником Помаранчевої революції, їздив спостерігачем на виборах на Миколаївщину, Донеччину, брав участь у Майдані…

Василь не проминає найменшого приводу, аби відвідати землю батьків, яку за більш ніж 27 літ од часу першого приїзду полюбив усім серцем. Допомагає матеріально близьким за духом йому людям...

Наші довгі розмови з Василем зазвичай стосуються політики, справ, що мають дотичність до розбудови держави. Він щойно з архіву, вишукує дані про батька, його родовід в Україні…

А в мене перед очима — паралель із кінострічками. Батько, Теодор Буртняк, хотів, аби якомога більше людей у світі дізналися про страшний Голодомор, унаслідок якого було винищене українське селянство, цвіт нації, а син максимум зусиль приклав до того, аби суспільство пам’ятало про той цвіт, який нищили в концтаборах комуністичного тоталітарного режиму. Ось така патріотична лінія простежується в роду Буртняків.