• Житейські діалоги

Дмитро ПОПОВИЧ.

с. Дениси

Переяслав-Хмельницького

району

Київської області.

Захеканий хлопчик підбігає до поліцейського:

— Йдіть швидше, там за рогом якийсь чоловік уже півгодини б’ється з моїм батьком.

— Чого ж ти раніше не прибіг до мене і не повідомив про це?

— Бо тоді мій батько був зверху.

* * *

Після весілля, виряджаючи гостей, молода каже:

— Люди добрі, звиняйте, якщо на весіллі було щось не так. Я ж уперше виходжу заміж... На другий раз буде краще!

* * *

Син питає батька:

— Тату, люди кажуть, що подружнє життя — лотерея. Це правда?

— Брешуть твої люди, сину. В лотереї ти маєш хоч якийсь примарний шанс. А тут — суцільний програш.

* * *

Мати лає малого сина за те, що той вимазав у багні свої нові черевики, та й приказує, дивлячись у вікно:

— Он дивись, пес побіг, але навіть і він обминає калюжі!

— Так він же босий, мамо! — тут же виправдався син.

* * *

Зустрілися два мисливці:

— Уявляєш, я вчора поїхав на полювання без рушниці.

— І коли ти про це згадав?

— Як повернувся додому і вручив своїй Марусі зайця, аби та приготувала його у вершковому соусі.

* * *

Хлопчик цікавиться в матері:

— Мамо, чого ви, коли лаєтесь із татком, завжди називаєте його свинею?

— Бо він на свиню стає схожий, надто коли нап’ється! — сердито відповідає жінка.

— А чому, коли годуєте ви нашу свиню, то так ніжно її гладите? — настирно допитується синок.

— Бо вона на батька твого дуже схожа!

* * *

Молода жінка скаржиться подрузі:

— Не можу більше терпіти свого Петра. Він постійно влаштовує мені такі сімейні скандали, що я аж худну.

— Ну і чого ж ти його не кинеш?

— Та я вже і сама про це думаю. Але ще трохи почекаю... Для ідеальної фігури, розумієш, мені залишилось якихось 10 кілограмів скинути!