Архів
П’ятниця,
10 листопада 2017 року

№ 88 (19533)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Довкілля потребує захисту

НІМЕЧЧИНА. У Бонні розпочалася Кліматична конференція ООН.

Докладніше...
Приборкання норовливої

ІСПАНІЯ. Конституційний суд анулював декларацію про незалежність Каталонії.

Докладніше...
Претенденти на булаву

ЧЕХІЯ. Кандидатами на президентські вибори зареєстровано 18 осіб.

Докладніше...
Нові політичні вітри

США посилили санкції проти Куби.

Докладніше...
Де вона, там і скандал

ФРАНЦІЯ. Лідера ультраправих Марін Ле Пен повторно позбавлено депутатської недоторканності.

Докладніше...
Перемога, але не остаточна

СИРІЯ. Армія взяла під контроль останній оплот «ІДІЛ» у країні.

Докладніше...
Для регіональної стабільності

ТИХИЙ ОКЕАН. У західній його частині відбулися наймасштабніші за десятиліття військові маневри.

Докладніше...
Не продихнути

ІНДІЯ. У Делі через смог закрили школи.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Незабутні

Пам’ять без строку давності

Іван ЗАБІЯКА.

Минуло 100 років од дня народження Матвія Михайловича Шестопала, українського письменника, журналіста, науковця, перекладача, в 1955—1957 рр. декана факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, кандидата філологічних наук, доцента, автора наукових моно-графій, численних книжок та статей.

ПАМ’ЯТЬ про цю непересічну особистість і досі, через понад 50 років від часу його звільнення з університету, живе в цих стінах.

У чому ж секрет цієї пам’яті? Кожен, хто знав Матвія Михайловича, називає і щось спільне, і якісь особисті моменти у спілкуванні, за що Шестопал удостоївся такої любові. Працюючи викладачем столичного вишу і деканом факультету, він захищав своїх студентів од винесення догани з організаційними висновками; від арешту КДБ за ідейні переконання; від звільнення з комсомолу, а значить, і з університету за якісь дрібні огріхи; допомагав їм грішми на харчі й одяг, піклувався про працевлаштування випускників.

Уміння бути водночас педагогом-наставником і не формально доступною людиною, — вочевидь, чи не найголовніша риса Матвія Шестопала, яка була притаманна далеко не кожній людині на посаді в умовах тоталітарної системи. Та й нині також.

А володіння словом! Шкода, що не збереглися (та й чи були взагалі) студентські конспекти лекцій. Їх справді могло не бути, тому що Матвій Михайлович «викладав матеріал на такому високому інформаційно-емоційному рівні, що слухачі часто забували конспектувати. Недаремно ж на його лекції ходили студенти з інших факультетів.

Ще одна важлива подробиця. Учні, шанувальники Матвія Михайловича, практично ризикували багато чим, якщо не всім, зберігаючи значну частину творчої спадщини свого вчителя. Саме завдяки їм побачила світ відома нині праця Шестопала «Євреї на Україні», більша частина щоденникових записів, відгук «Літературні кізяки на дорогах історії» на історичні романи П. Загребельного «Диво», «Смерть у Києві» і «Первоміст», нарис «Двоє». Підготовлені до видання чи вийшли й інші твори М. Шестопала, написані вже після позбавлення його комуністичним режимом права на викладацьку діяльність, в роки «забуття і стагнації» Матвія Михайловича.

Шестопал був одним із тих, хто так чи інак заклав фундамент шістдесятництва в Україні. І це треба визнати. Скажімо, і В’ячеслав Чорновіл, і Василь Симоненко — його учні. Він закликав устати з колін, підвести голови.

Не на всі запитання знав відповіді і не міг знати і Матвій Михайлович. Той потужний старт, який він зробив, запротестувавши проти двомовності в Україні 15 лютого 1963 року, трагічно позначився на його кар’єрній долі. Фактично з цього протесту і народився новий Шестопал. Підтвердження — друковані праці талановитого вченого в 50-х — на початку 60-х рр., невиданий рукопис про вчення К. Маркса, який готувався ще в стінах університету, твори, написані вже після всіх вигнань. Цим доробком він фактично розпрощався з комуністичною епохою.

У березні 1965 року більшість студентів факультету журналістики підписали листа до Міністерства освіти УРСР, партійного комітету та ректорату КДУ на захист викладача доцента М. М. Шестопала, листа випускників журфаку до ЦК КП України. Одначе…

«Тиха» війна проти Шестопала велася в партійних кабінетах, а не в судових залах. Він не міг повноцінно спілкуватися зі знайомими, бо за ним постійно ходили два чоловіки. Він не був засланий до Сибіру і нібито користувався всіма «благами», як і будь-який громадянин, та повсякчас перебував під наглядом.

«Не вважаю себе нещасливим чи переможеним, — пише Матвій Шестопал у нарисі «Двоє». — Я гордий з того, що досі робив. Шкодую, що зробив мало. Я пізнав смак боротьби і перемог, ілюзій поразок і розчарувань. Моїми ворогами були поспіль негідники і нікчеми. Друзі, на жаль, теж далеко не всі витримали випробування, не всі виявилися на висоті».

На підтвердження величі й мудрості Матвія Михайловича — кілька його висловів, що залишаються актуальними і понині:

«Журналіст повинен бути бійцем, а не лакеєм»;

«Коли стоїш на колінах, то все здається великим (за К. Марксом)»;

«Українцям є над чим задуматися, коли вони дорожать своєю честю і дбають про безпеку свого національного існування. Інакше нас так перелицюють, що ми самі себе не впізнаємо»;

«Те, що робиться нині з українською мовою, — тяжкий державний злочин проти всього великого слов’янського народу, грубе порушення конституційних свобод і цинічне потоптання національних прав українців. Той глум і наруга, яких протягом століть зазнає від сусідів українське слово, може зрівнятися лише з нечуваним лицемірством і соціальною брехнею, якими прикривається це українофобство. Щоб дискредитувати найспівучішу мову слов’янського світу і заперечити її самостійний характер, одні оголошували її польською мовою, але нібито зіпсутою російськими впливами, інші — російською мовою, але нібито зіпсутою польськими впливами. Зарозумілі чиновники гадають, що українці ніколи не прийдуть до розуму, щоб зрозуміти цей ганебний обман. Вони й сьогодні продовжують дурити балачками про розквіт і зближання, збагачення та взаємовпливи…»;

«Хто несе світло — не спіткнеться».

Матвій Шестопал ніс світло. І несе!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Виманюють за кордон
Читати
Дипломати тримають фронт
Читати
Нова партія гастарбайтерів
Читати
Збільшено допомогу сім’ям загиблих
Читати
Дійшли руки
Читати
Українізуємось!
Читати
Від сесії до сесії тепер уже не весело
Читати
Без варягів — ніяк
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове