Наша пошта

• Духовність

Кобзар Перепелюк

Ганна ВОЛОШЕНЮК.

м. Вінниця.

У КОГОРТІ народних співців-кобзарів подоляни з гордістю називають свого земляка Володимира Максимовича Перепелюка, який народився у бідній селянській родині в селі Боришківці, що поблизу Кам’янця-Подільського, 8 листопада 1910 року. Батько Володі пропав безвісти у громадянську війну, тож хлопець, аби прогодуватись, наймитував, пас худобу. Затим працював на шахті на Донбасі. Після служби в армії закінчив бібліотечну школу й влаштувався бібліотекарем сільськогосподарського технікуму в селі Вороновиця за 30 кілометрів од Вінниці. Навчився грати на багатьох музичних інструментах, знав силу-силенну пісень, сам писав музику. Визнання Перепелюку принесла мелодія, створена на вірш Т. Шевченка «Немає гірше, як в неволі про волю згадувать». Зачаровані розлогим тенором глядачі попросили виконати пісню ще раз. Затим Володимир заспівав її у столиці, на конкурсі, присвяченому 120-річчю від дня народження Кобзаря, й опинився в числі найкращих шести бандуристів-переможців. П’ятеро були старші від Перепелюка, незрячі, але вправно володіли інструментом. Вони радо прийняли до своєї родини високого жартівливого дзвінкоголосого подолянина і нарекли Билинонькою, оскільки той любив і часто виконував цю мелодію.

Подальші 26 років Володимир Максимович працював солістом-кобзарем славнозвісного хору Г. Верьовки, куди його запросив сам Григорій Гурович. Об’їздив півсвіту. Пам’яткою про ті роки стала його книжка «Повість про народний хор». Провідна роль артиста давала можливість зніматись у таких кінофільмах, як «Тарас Шевченко», «Зачарована Десна», «Сліпий музикант». Після виходу на пенсію Володимир Перепелюк повернувсь у Вороновицю й пішов працювати лісником. Запитаєте, чому раптом таке рішення? Справа в тому, що, як і пісню, так само любив природу й усе, що в ній діється. Спостережливий, з дивною пам’яттю, занотовував у щоденниках найцікавіші факти і події, заодно по-хазяйськи розчищав ліс, наводив у ньому лад. Газети часто друкували його цікаві розповіді про птахів і звірів. Згодом вони лягли в основу збірки для дітей «Ось які вони». А ще робота в лісництві надихнула на створення колекції «Геніальна художниця природа». З гілочок та корінчиків кобзар виготовляв вироби, вигадував їм чудернацькі назви («Чапля-модниця», «Голодний вовк», «Птаха-ліра», «Корабель пустелі») й писав для кожного пісеньку чи вірш.

Грані його талантів найрізноманітніші: поет, композитор, письменник, оповідач. Де б не виступав, завжди мав успіх.

Наша сім’я впродовж 20 років навідувалася до «діда Ладимира з Лісограду». Якось він передав нам лантух своїх записів. Ті зошити я переглянула, і в результаті світ побачили три книжки «Кобзарських щоденників Володимира Перепелюка».

Щороку обласний Центр народної творчості проводить свято «Струни вічності», присвячене Володимиру Перепелюку, на якому несуть своє мистецтво майстровиті бандуристи. Тож його пісні та музика досі звучать зі сцени, нагадуючи всім українцям про цю талановиту людину.

На фото автора: Володимир Максимович Перепелюк.