• Слава і біль України

Та слово його живе

Євген ЦИМБАЛЮК.

Рівненська область.

120 років тому в жовтні у селі Більче, що на Рівненщині, народився письменник і поет Валер’ян Поліщук.

ЩЕ ДОНЕДАВНА на малій батьківщині про нього нагадувала хатина, в якій побачив світ, де мешкали його батьки. Із Москви приїздила донька Люцина, ділилася спогадами. Про родину Поліщуків могли розповісти й старожили Більчого. Тепер усе це — відлуння далекого часу...

Свiй творчий шлях Валер’ян Поліщук починав із переспiвiв лiрики О. Олеся, С. Надсона та iнших поетiв. Утім, перiод поетичного учнiвства проминув швидко. Сприятливим був переїзд Поліщука до Києва, де нуртували молодi творчi сили, знайомство з Павлом Тичиною у 1918 році в редакцiї газети «Нова Рада», а тодi й із Миколою Хвильовим, з яким Валер’ян Полiщук опублiкував спiльну збiрку «2».

Він створив надзвичайно світлі літературні образи, які постають, зокрема, з книжок «Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила», «Дума про Бармашиху», «Ярина Курнатовська», «Григорій Сковорода».

Сьогодні знаємо Поліщука як пристрасного патріота України, хоча була в його творчості й поема «Ленін», написана на догоду тодішній соцреволюції. Але є і «Щоденники», куди люди, як відомо, записують найсокровенніше. «Я був за большевиками, чи лучше, за Совітом українських народних секретарів, бо не знав, що вони не українські, а грабіжницькі, борці проти всього українського. Тепер я зненавидів оту «красну гвардію», що не питає, хто ти, може по міркуваннях большевик, а тільки український — зараз розстрілює… І тоді дослухався судьби, яка сказала: досить сидіти у Більчі, марш. Ну дай, Боже, у добрий час. На користь народу. Моє гасло: Українська Народна Республіка. І вона буде, бо народ цього хоче». Ось такі відверті слова.

Валер’ян Поліщук першим із українських поетів нової доби створив віршований роман — «Ярина Курнатовська». 1920 року в Києвi з його iнiцiативи органiзовано лiтературну групу «Гроно», а через п’ять рокiв, у Харковi, — гурт «Авангард». Поет створює перший в Українi регулярний радiоальманах i стає його редактором. А ще — як страшно звучить! — він одним із перших українських письменників спізнав, що таке репресії. Його заарештували у 1934 році за сфабрикованою справою як керівника терористичної групи, яка нібито готувала замах на секретаря ЦК Постишева. Це був початок кінця. За мить до розстрілу (це сталось у 1937 році) Валер’ян, за свідченням очевидця, вигукнув: «Боже, за віщо, народе, навіщо?!!»

Довгі десятиліття вважалося, що він загинув у 1942-му. А все тому, що правду тривалий час ховали за сімома замками. Лише на початку 60-х років почалося відродження спадщини талановитого прозаїка і поета. Чи відкрито зараз усі таємниці долі Валер’яна Поліщука? Звичайно, ні. Хоча окреслилися гарні тенденції — літературний світ дізнається про нього все більше. Його твори перевидаються, сучасні літератори пошановуються премією імені Валер’яна Поліщука. Щорічно в Рівному відбуваються літературні читання, присвячені творчості нашого славетного земляка. Отож слово письменника живе, трудиться на благо сучасників. Своєю чергою й Україна не має права забувати свого вірного сина.