Наша пошта

• Рядки з листів

Агов, ми ще живі!

УЖЕ рік як не курсує автобус Лубни — Орлиця, відтак люди із сіл, через які він проходив, залишилися без транспортного сполучення. Тож поїздка в поліклініку, пенсійне управління чи соцзахисту перетворюється на проблему. Таксі до райцентру обійдеться 100 гривень. Чи по кишені це пенсіонерам, студентам? Як можна взагалі провадити об’єднання громад чи утворювати госпітальні округи, коли селяни не в змозі добратися до них? Ні районна, ні обласна влада вирішити це питання не може. Ми звернулися до народного депутата по нашому округу, але допомоги також не отримали. Тендер на рейс у Полтаві не відбувся. Таке враження, ніби всім байдуже. Села ще живі, а їх уже наперед списали.

Ю. Ю. БАХМАЧ

від імені жителів сіл Велико-
 селецьке та Малоселецьке

Оржицького району

Полтавської області.

Раніше в нашому містечку була суконна фабрика, де працювало понад три тисячі людей. Виготовляли вовняні тканини на костюми, пальта, ковдри, пледи. Славилася своєю продукцією і Кам’янець-Подільська швейна фабрика. А нині українського практично нічого не купиш. На базарі суцільний Китай, а ціни такі, ніби все те із золота. Натомість вітчизняні верстати та обладнання порізали на брухт і продали. Людей відпустили, не виплативши жодних дивідендів, дарма що ті пропрацювали на підприємстві багато років.

Не діють у нашому місті також заводи «Арматурний» та «Електроремонтний». А це ж робочі місця для молоді. Все розкрадено. Дивує, що всі про це знають, але ніхто нікого не посадив у тюрму за розкрадання державного майна. В результаті багачі жирують від награбованого, а прості люди стогнуть і гнуться до землі від такого життя. Замість того щоб працювати і мати змогу купити добротний костюм чи пальто вітчизняного виробництва, вони ходять на гуманітарку, яку часто привозять із-за кордону, і риються в тих лахах, ніби кури в смітті, вишукуючи щось підхоже.

Василь КАМІНСЬКИЙ.

м. Дунаївці

Хмельницької області.

Не можу похвалитися, що за свої прожиті 70 заробив мільйон. Я не був за кордоном, не лікувався в санаторіях, не сидів у дорогих ресторанах, не літав літаками-лайнерами, не мав іномарки-авто. Попри все це, скажу направду, не відчував себе нещасливим. Нещасливими нас роблять реформи влади. Порошенко з Гонтаревою здешевили гривню, вижали з нас останні соки. Тепер Гройсман хвалиться, що підвищив пенсії. Зазначу, аж ніяк не всім, дарма що гарували понад 40 років на фермі чи в полі на тракторі. А що буде з пересічними українцями, яким і нині ні за що лікуватися, після впровадження медичної реформи, навіть подумати страшно. Ну а земельна реформа покладе початок кінцю держави Україна. Ось так нас із вами ощасливили.

Назар ГОДУН.

с. Чемерпіль

Гайворонського району

Кіровоградської області.