Архів
П’ятниця,
22 вересня 2017 року

№ 74 (19519)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Злочин без строку давності

НІДЕРЛАНДИ. П’ять країн підписали меморандум щодо розслідування катастрофи МН17.

Докладніше...
По праву «старшого брата»

БІЛОРУСЬ. Спільні російсько-білоруські військові навчання «Захід-2017» оголошено закритими.

Докладніше...
Вибивають джихадистів

У СИРІЇ від «ІДІЛ» звільнили 90% території міста Ракка.

Докладніше...
Торги за розлучення

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ готова виплатити ЄС за вихід з його складу 20 млрд євро.

Докладніше...
Іспанські пристрасті

ІСПАНІЯ. Сили національної військової поліції провели обшуки і арешти в офісах регіонального уряду Каталонії.

Докладніше...
Посилюють заходи безпеки

ТУРЕЧЧИНА посилила оборону власних кордонів із Сирією.

Докладніше...
Репатріація афганців

НІМЕЧЧИНА поновила примусову депортацію афганців.

Докладніше...
Потужна руйнівна стихія

МЕКСИКА. На північному сході країни стався землетрус магнітудою 7,1.

Докладніше...
Версія для друку          На головну

На папері все гаразд

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

На фото автора: П. Л. Потапенко та Л. В. Білівець зустрічають пацієнтів, що прибули на власній «швидкій».

Від Великого Бурлука до Федорівки не дорога, а казна-що: більшість ковбань по коліна, а деякі й глибші. Цими ямами від райцентру до села (а це кілометрів 15 чи 17) ми їхали майже годину. А як бути людям, для яких у столиці затіяли медичну реформу й котрим потрібно добиратися такою ж дорогою в госпітальний центр, що майже за півсотні кілометрів у Куп’янську? Втім, не тільки це хвилює селян, які з острахом очікують медичної реформи.

Поталанило з фельдшером

ЯКЩО Федорівці не повезло з дорогою, то на фельдшера Потапенка, якого тут величають Павлом Леонідовичем, точно поталанило.

— Він спеціаліст грамотний, та ще й людяний, — відгукується про медика колишня директор місцевої школи, а нині пенсіонер Любов Євгенівна Чернецька.

Спочатку хлопця, хоч він їм односелець, федорівці сприйняли насторожено. Досі у тутешньому ФАПі працювала досвідчений фельдшер, а тут прийшов недавній випускник Вовчанського коледжу. Однак згодом люди змінили ставлення. У Федорівці хворим зроду ніхто крапельниць не ставив, тепер це звичайна справа. Павло на ти з комп’ютером, завжди в курсі новацій у медичній науці чи фармації.

— Сам Бог нам послав такого фельдшера, — каже Любов Євгенівна. — Робочий день уже закінчився, а він мчить мопедом до пацієнта: тому потрібно ще одну крапельницю поставити, іншому — пігулки підвезти. Нерідко й посеред ночі його піднімають: «Рятуй!». А у селі Курганне, яке належить до Федорівського ФАПу, всього п’ять хат, але там живуть люди. Діду Андрію та його бабусі, які прожили 65 літ разом, уже по 94 роки. До ФАПу вони не додибають. Коли занедужають, єдина надія на Павла. Та й не тільки в них, а й у більшості селян. Коли пройшла чутка, що ФАПи закриватимуть, ми дуже стривожилися.

Утім, федорівцям поталанило не лише з фельдшером, а й із сімейним лікарем Людмилою Вікторівною Білівець, яка після закінчення Харківського національного медуніверситету ось уже два роки очолює Приколотнянську амбулаторію: виїздить в далекі села, організовує огляди, турбується, щоб люди скористалися програмою «Доступні ліки», тобто прагне стати лікарем, який знає досконало кожного свого пацієнта. Пощастило місцевим і на сільського голову, бо ФАП у Федорівці відремонтований, охайний, затишний. Утім, на жаль, у районі не всі села такі.

Яка ж реформа без фахівців?

ГОЛОВНИЙ лікар Великобурлуцької центральної районної лікарні Олександр Вікторович Ворошилов, який понад 30 років пропрацював у медицині й пережив не одну реформу, каже, що повезло тим селам і сільським головам, чиї вихідці, закінчивши медичний виш, повернулися додому. От як федорівський фельдшер Павло. Крім медичної освіти, він дистанційно отримав у Харківському національному університеті надзвичайних ситуацій вищу освіту за фахом «кризового психолога». До речі, такі фахівці на вагу золота. Сімейний лікар Людмила Білівець також із місцевих — із Бурлука. Після закінчення медичного вишу й ординатури повернулася в район. Розуміючи, що таких спеціалістів треба берегти як зіницю ока, Приколотнянська селищна рада надала молодому лікарю житло. Однак сьогодні це, швидше, виняток із правил. У переважній більшості сімейними лікарями та фельдшерами в селах району працюють пенсіонери. На другому місці — медики передпенсійного віку.

— Кадровий голод у медичній сфері району катастрофічний, — зізнається головний лікар ЦРЛ пан Ворошилов. — Не вистачає 12 спеціалістів: терапевта, кардіолога, ендокринолога, хірурга, анестезіолога... Приїхав молодий гінеколог, відпрацював належне, а потім знайшов роботу поблизу Києва, де йому пообіцяли зарплату в кілька разів вищу. Яка може бути реформа, коли немає фахівців?

На його думку, сімейним може працювати не кожен лікар, а людина-унікум, адже він мусить уміти все: не тільки провести огляд пацієнта, а й, скажімо, розшифрувати електрокардіограму, поміряти тиск усередині ока, навіть, якщо доведеться, видалити зуба чи прооперувати людину, як це колись зробив покійний Микола Амосов, якого доля закинула в глухе село. Поки що сімейні лікарі — це переучені терапевти, а людей-універсалів наша освіта не готує, а якщо і готує, то в селах про них нічого не чули.

Сімейний лікар Людмила Іванівна Пристенська, яка пропрацювала в районі понад 20 років, вважає, що, аби лікарі йшли в район, потрібне відповідне ставлення до них. Сьогодні сімейний лікар на руки отримує «мінімалку», тобто трішки більш як три тисячі грн, спеціаліст ЦРЛ не набагато більше. Хто за таку зарплату погодиться їхати на край світу? А ще вона переконана, що навантаження на сімейного лікаря дві тисячі пацієнтів — завелике. За часів колишнього Союзу, коли села були багатолюдніші, а населення — молодше, отже, здоровіше, норматив був удвічі менший. Тепер же в селах, відстань між якими 10, а то й більше кілометрів, мешкає, у кращому разі, по кількасот людей... Це скільки треба сіл «приписати» до амбулаторії чи ФАПу, аби мати право на зарплату? А як таку територію обслуговувати? Реформа чомусь враховує особливості гірської місцевості, а сучасних степових сіл — ні. А ще потрібно подбати про оснащення медичних закладів. Жодна амбулаторія чи ФАП комп’ютером не оснащені. У профільному міністерстві ж націлюють на те, щоб було, як у Європі, коли лікар може надати консультацію пацієнтові через інтернет-зв’язок.

З точки зору пацієнта

ГОЛОВА Великобурлуцької райдержадміністрації Віктор Слиш говорить, що проблему з кадрами можна вирішити. Вони спроможні купити житло для молодих лікарів, утім, не відомо, чи не доведеться цих спеціалістів потім звільняти, якщо зміниться статус Центральної районної лікарні. Вже зараз ходять чутки, що залишать лише денний стаціонар — терапевтичне та дитяче відділення. Реформатори кажуть: лікарню може утримувати місцевий бюджет. Однак, де брати гроші, мовчать. Якщо до реформування первинної ланки питань немає, то що буде з вторинною на місцях, мало що знають.

Проста ситуація: куди виписувати направлення сімейному лікарю, якщо у людини так званий гострий живіт? Кажуть, потрібно буде їхати у Куп’янськ, де центр госпітального округу, або у Вовчанськ, де нібито залишиться лікарня інтенсивного лікування. Але ж і туди, й туди ведуть жахливі дороги.

— Щоб добратися до однієї із цих лікарень, потрібно винайняти машину, — розмірковує Любов Чернецька. — Незважаючи на те що я пропрацювала 46 років у школі, маю пенсію 1600 гривень, автомобіля у моїй родині немає. До Куп’янська дорога в обидва боки обійдеться майже у півпенсії. Та й за дві години такою дорогою не доїхати. Окрім того, хто там на мене чекає?

Керівник району на ці питання не може відповісти. Каже, з місцевими владами ніхто не радився, як робити реформу. На папері нібито все гаразд: і дорога на Куп’янськ має бути, і медицина стане доступна, а якщо подивитися реально, стає трохи моторошно...

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Поки грім не грянув
Читати
Оцінять нашу землю
Читати
Відшкодувати заподіяне лихо
Читати
Без техогляду в Європу зась
Читати
Служити Батьківщині
Читати
Варварство орди
Читати
Сепаратисти на свободі
Читати
Хто не встиг, ще має шанс
Читати
На варті кордону і сумління
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове