Земля спотикання

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Так на Дніпропетровщині віднедавна називають земельні наділи, обіцяні державою воїнам АТО. «Відвоювати» їх колишнім бійцям дуже важко. Поки одні проливають кров, захищаючи рідну землю, інші намагаються захопити кожний її клаптик.

У ДАЛЕКОМУ 1985 році Дмитра Чалого з Дніпровського району Дніпропетровщини призвали на військову службу. На призовному пункті сказали, що служитиме у теплих краях. Так і вийшло — хлопця відправили в Афганістан. Не раз потрапляв у перестрілки, під час однієї ворожі кулі прошили Дмитра наскрізь. Лікувався півтора року, пережив сім операцій. І зараз цей уже сивочолий чоловік пам’ятає, як їх, воїнів-«інтернаціоналістів», зустрічали, називаючи героями. Втім, потім, коли справа доходила до надання заслужених пільг, «відшивали»: ми, мовляв, вас в Афганістан не посилали!

Сьогодні ватажок районної Спілки ветеранів Афганістану Дмитро Володимирович Чалий знову як на фронті. Точніше, на лінії розмежування, по один бік якої — представники влади, а по інший — заручники їхнього свавілля. Йдеться про патріотів України — учасників АТО. Як відомо, влада пообіцяла всім їм безоплатно надати земельні ділянки. Та, як мовиться, обіцяти не значить одружитися. У селах Дніпровського району нині проживає 653 учасники бойових дій на Сході України, зокрема у Сурсько-Литовському — 44, кожен із яких подав відповідне клопотання, бо земля їм, сільським жителям, справді потрібна. Сільрада, яка тепер у статусі об’єднаної громади, не може зарадити. Її досі не наділили повноваженнями розпоряджатися землями за межами населених пунктів. Навіть районна влада позбавлена цих прав. Маємо децентралізацію, віжки управління якою — високо нагорі.

— Військовослужбовці подають заяви за місцем проживання до районних управлінь Держгеокадастру, однак рішення про виділення наділів ухвалюються виключно у Дніпрі, — розповідає Дмитро Чалий. — Щоб уникнути паперової тяганини, створене «Єдине вікно», покликане допомогти підготувати необхідні документи. Та попри це дев’ятьом із кожних десяти атовців в обласному управлінні Держгеокадастру відмовляють у наданні землі, мотивуючи браком вільних ділянок. Але за рядками відмов нерідко читається: «Багато вони хочуть, ці атовці»...

Саме на цьому підґрунті виник конфлікт між керівниками обласного Держгеокадастру з працівниками «Єдиного вікна». Тоді Дмитро Володимирович побував у «губернатора» Валентина Резніченка, який нібито дав відповідні розпорядження задля виправлення ситуації. Але чи допомогло це? Аж ніяк! Хіба що у Дніпровському районі колишніх воїнів стали «шпиняти» не так явно. Але слів «немає вільних земель, хоч убийте» тут не забули. Більше того, відмовляючи, посилаються на такі причини, що стає зрозуміло — це просто знущання і саботування розпоряджень влади. Приймаючи, наприклад, документи, можуть «не помітити» відсутності власноручного підпису заявника. Днів через десять повертають папери з вердиктом «Неправильно оформлені документи». Та найбільше обурює те, що тепер разом із клопотанням слід подавати не тільки карту ділянок на місцевості, а й позначити вільну, на яку претендуєш, тобто мусиш знайти собі не зайняту землю. При тому, що чиновники знають: за законом ділянки атовцям мають пропонувати служби Держгеокадастру разом із місцевими органами виконавчої влади. Та, як видно, держслужбовці не схильні рвати собі серце, аби віддати належне тим, хто став на захист нашої незалежності.

Дмитро Чалий не міг спокійно спостерігати за цим буксуючим процесом, адже колись він із побратимами-«афганцями» так само потерпав від чиновницького свавілля. Тому він, який із перших днів війни на Донбасі приєднався до волонтерів, хоче допомагати воїнам і у післявоєнному житті. Він навіть не уявляв, скільки йому доведеться ходити кабінетами районних і обласних чиновників, скільки просити, переконувати, а то й грюкати кулаком по столу.

— Буває, що не відмовляють, а просять зачекати. Але так винахідливо це роблять, що стає зрозуміло — сподіватися марно, — обурюється Дмитро Володимирович. — Аби відчепилися, пропонують самостійно шукати вільні ділянки. Та ми цього не злякалися: як виявилося, це не так важко, як вони розповідають. Досить подивитися земельні реєстри конкретної місцевості, щоб побачити не роздані ділянки. Серед них є «зарезервовані», хитро приховані «до кращих часів». Однак знайти вільну площу — ще далеко не все. Якщо не встигнеш закріпити віднайдені гектари за атовцями сьогодні, завтра їх може, як кажуть, корова язиком злизати. Отак працює чиновницька братія.

Таких прикладів у Дмитра Володимировича чимало. Виявив він кілька ділянок «запасу» поблизу села Волоське. Поки 45 місцевих учасників АТО готували папери, вільні землі швиденько передали іншим особам. А суд постановив: «що сталося, тому й бути». На нічийні площі в інших районах області й поготів сподіватися марно. Знайдені у Верхньодніпровському 100 гектарів, де колись був сад, начебто дісталися одному нардепу. Такий цинізм став практикою: як тільки однодумці й помічники Чалого знайдуть вільні землі, їх хутко перехоплюють. Чиновники навіть примудряються оформляти вільні землі на «своїх» заднім числом! Тобто у кадастрі, мовляв, прикра помилка, ділянка вже передана іншій особі.

Та все ж є й перемоги. 19 ветеранів АТО із Сурсько-Литовської об’єднаної територіальної громади, завдячуючи не державним службовцям, а Чалому та його однодумцям, отримали 36,5 гектара. Цікава історія походження цих вільних ділянок. Під час розпаювання колишнього КСП його хвацькі керівники тишком-нишком записались у фермери. Тоді ж їм і виділили гектари земельки. Та тільки не всі з них намірялися самостійно господарювати. Спробували засівати найманими сівалками та обмолочувати найманими комбайнами — не вигідно. Тоді вчинили хитріше. Не оформлюючи державних актів прав власності на земельні ділянки, на якихось тільки їм відомих умовах передали їх в обробіток СФГ «Тетяна і К». Минав рік за роком, а ця «не врахована» земля залишалася начебто поза законом. Зате давала гарні прибутки не внесеним у реєстри власникам і фермерському господарству.

Нещодавно Чалий зі своєю командою натрапив на майже чотири десятки «неврахованих» за аналогічною схемою ділянок на околиці обласного центру, поблизу села Миколаївка. За них тепер і борються учасники бойових дій у зоні АТО.