• Мандрівка в дивосвіт

Річковий кінь

Річковий кінь або гіпопотам — так іще називають бегемота…

КАЖУТЬ, що цю тварину першими з європейців побачили стародавні греки під час подорожей гирлом Нілу. Його голова стирчала з води і здалеку здалася схожою на голову велетенського коня. Тому невідому істоту так і прозвали: річковий кінь (hippos — кінь, potamos — річка).

Щоправда, те, що греки побачили подібність із конем, викликає подив. Бо навіть єгипетська назва — «водяна свиня» — підходить більше. До речі, гіпопотам, і справді, є далеким родичем свині.

Побутує думка, що гіпопотам — незграба. Але такою може здаватися тварина, що сягає 4,5 метра в довжину і важить 4 тонни, лише на суходолі. Проте бачили б ви, які спритні бегемоти у водоймі. Хоч вони і не вміють плавати, проте надзвичайно швидко бігають під водою. По дну пересуваються, віртуозно відштовхуючись кінчиками ніг. «Пурхати» під водою бегемот може до десяти хвилин — його ніс і вуха замикаються спеціальними клапанами.

Існує ще одна хибна думка. Зазвичай про бездушну людину кажуть «товстошкірий, як бегемот». Але шкіра в гіпопотама хоч і товста, але дуже ніжна. Вона реагує навіть на легкий укус мухи або гедзя. Крім того, чутлива до сонячних променів.

З усіх наземних тварин бегемот може похвалитися найбільшою пащею. Вона розкривається на понад 90 градусів! Коли гіпопотам реве, демонструючи надзвичайну силу глотки і всі 40 зубів, важко повірити, що цей величезний рот належить вегетаріанцеві, який щоночі з’їдає близько 50 кілограмів рослинного корму. На його масивній нижній щелепі ще й виділяються потужні ікла тригранної форми. У дорослих самців вони сягають 80 сантиметрів завдовжки і важать понад 4 кілограми кожний. Ікла бегемота ростуть упродовж життя. Завдяки особливому прикусу вони самозаточуються і стають не тільки інструментом для добування їжі, а й грізною зброєю. Атакуючи, бегемот не кусає, а б’є з розмаху розкритою пащею і розрізає противника іклами.

Африканські мисливці вважають, що бегемот небезпечніший за леопарда і лева. Розлючена тварина здатна розтерзати людину іклами, затоптати ногами і навіть прокусити обшивку човна.

У родині гіпопотама свої правила. Молоді самці завжди поважають старшого. А демонструють йому свою повагу незвичайним способом — рясно зрошують вожака… фекаліями. Для досягнення більшого ефекту «вмикають» 45-сантиметровий пропелер-хвіст, який при цьому круговими рухами розкидає вміст кишечнику «гарним» рівним шаром. Як на людські мірки, це вельми сумнівний вияв поваги. До того ж ці тварини власними екскрементами мітять територію. «Прикордонні стовпи» бегемотів по дорозі від водойми до пасовища приблизно метр у висоту і два у діаметрі.

Власну сім’ю гіпопотами заводять у віці 7 років. 40-кіло­грамове дитинча самиця народжує у воді. Вона прагне підшукати місце на мілині, щоб дитинці легше було випірнути на поверхню для першого в житті ковтка повітря. Матуся ніжно доглядає своє чадо. Часто можна побачити, як маленькі гіпопотамчики гордо сидять на спинах своїх мам у воді.

Поруч бегемотів завжди є чаплі, буйволові птахи, які скльовують зі шкіри тварин кліщів і п’явок. Найсміливіші пернаті проникають в розкриту пащу звіра, щоб витягувати рештки їжі, застряглої між величезними зубами.

А чи є у бегемота вороги? Практично немає. Навіть слони та леви аж ніяк не прагнуть конфліктувати з ними. Крокодилам також відома крута вдача сусідів по водоймі: гіпопотам цілком може перекусити рептилію навпіл. По-справжньому небезпечною для гіпопотама є лише людина, яка здавна полює на його смачне м’ясо, міцну шкіру і коштовні ікла. Втім, донині гіпопотами залишаються звичайними мешканцями водоймищ Центральної і Східної Африки, де продовжують вести свій флегматично-задерикуватий спосіб життя.