• Подільський сміховій

Володимир ЛЮТАРЕНКО.

с. Мокрець

Ізяславського району

Хмельницької області.

— Ой, кумо! Оце вчора була у місті і бачила нашого завферми Миколи невістку. Ну й одоробало! Повірите, така товстюча, як оце ви… А може, ще й товстіша. І страшна теж, як оце ви, а може, ще й страшніша...

* * *

Кондуктор в автобусі:

— Мужчино! Роги треба обмотувати ганчіркою або чимсь іншим. Ви ж у громадському транспорті, а не в лісі… Та чого ви голову обмацуєте, роги ж у вас із рюкзака стирчать!

* * *

— Бачите, куме, який ви… Собі взяли більшу котлету, а мені залишили меншу.

— Ну, а ви як би зробили?

— Та, певно що взяв би меншу.

— То що ви хочете? Я вам і лишив меншу.

* * *

Дід в автобусі звертається до молодого пасажира:

— Синку, як тобі не соромно, звільни місце для літньої жінки, що стоїть біля тебе!

— Це моя теща.

— Тоді віддай їй сумку, не тримай на колінах. Тобі ж незручно.

* * *

Церква. Вінчання.

Священик:

— Сину мій Андрію, чи згоден ти взяти за дружину цю дівчину?

— А ви що, святий отче, можете запропонувати мені кращий варіант?!

* * *

— Святий отче, чи можна наживатись на чужих помилках?

— Ні, сину мій, то є великий гріх.

— Тоді поверніть мені п’ятсот гривень, що ви взяли за вінчання з Тамарою.

* * *

Дзвінок на роботу шефу:

— Сергій Іванович, я затримаюсь на півгодини.

— А що сталося?

— Жінка стогривневу купюру згубила і не може знайти.

— А ти тут до чого?

— А я на ній стою...

* * *

До постового підбігає чоловік.

— Пане поліцейський, тільки що грабіжник зняв у мене з руки годинника.

— Чому ж ви не покликали на допомогу?

— Я боявся рота розкрити — у мене чотири золотих зуби.