• Було, було...

Бандерівська криниця

Євген ЦИМБАЛЮК.

Рівненська область.

На фото автора: Ніна Демидюк біля «бандерівської» криниці.

1977 РОКУ збіглись у часі два різнополюсні свята — Великдень та Першотравень. У круговерті робіт у жительки Млинова, що на Рівненщині, Ніни Степанівни Демидюк залишався один день, щоб завершити підготовку до недільного торжества: приготувати страви, навести лад у хаті та на подвір’ї. Зрештою, хоч поспіхом, але господиня впоралася з наміченим, а на додаток вирішила ще й криницю підфарбувати, бо надто вицвілою від сонця видалася вона їй. Знайшлася в обійсті й фарба — блакитна. Нею жінка прикрасила верхню дерев’яну частину колодязя. Нижню, бетонну, вона підфарбувала жовтою гуашшю, залишки якої знайшла в сараї. Ніні Степанівні така творчість неабияк сподобалася. Іванові Мефодійовичу — чоловікові — також.

Та дехто із місцевих угледів у таких змінах на обійсті Демидюків політичний складник і просигналізував куди треба. З’ясувати обставини приїхав сам начальник Млинівського відділення КДБ Кравченко. І уже з першого слова почав затято «виховувати» господиню.

— Чесно кажучи, я відразу не второпала, за що на мене така напасть, — розповіла Ніна Степанівна при нашій із нею зустрічі, — але коли з уст Кравченка почула, що це, мовляв, бандерівський знак, зрозуміла, наскільки серйозними є звинувачення. Натомість навідріз відмовилася перефарбовувати криницю, мотивуючи це тим, що іншої фарби у господарстві немає. А у відповідь почула: «Ну ти ще про це пошкодуєш!..».

Покарання не забарилося. Ніну Степанівну забрали до управління КДБ. Те, що вона там натерпілася під час допиту, довго називала страшним сном. Думала, що звідти її дорога проляже прямісінько до каталажки. Але як не шукали працівники КДБ законних підстав для ув’язнення, знайти їх не змогли.

— Відпустили мене додому, але пригрозили, що справа ще не закінчена, — згадує Ніна Степанівна. — Мовляв, тримай теплі речі напоготові, бо як до Сибіру поїдеш, то стануть у пригоді. Іду: сонечко світить, пташки співають, а мені так гірко. А вдома мама плаче: «Ой доню-доню, що ти натворила… Тепер нам довіку спокою не дадуть». А ще бачу, що жовтий колір на криниці забілили вапном. Натомість блакитний залишився.

Із настанням незалежності України Ніна Демидюк знову пофарбувала свою криницю в жовто-блакитні кольори. Дивиться на неї й каже: «Не віриться, що колись навіть за натяк на національну символіку можна було загриміти до Сибіру».