• Брати наші менші

Мудрагель

Сергій ПАЛЬЦУН.

смт Чаплинка

Херсонської області.

У фінансову прірву можна спокійнісінько падати все життя. Але цього року темпи падіння зросли настільки, що я почав замислюватись над необхідністю чуда. І чудо сталося — троюрідний дядько, олігарх місцевого масштабу, пан Мірошник згадав мене у своєму заповіті.

...У спадок мені дістався не промисловий гігант і не банківський рахунок, а кіт. Щоправда, великий, ще й приємної димчастої масті, але навіть найбільший у світі кіт не міг вирішити навіть найменшої з моїх фінансових проблем. Довелось повернутися до виробленого раніше плану і, здавши квартиру на літо заробітчанам, перебратись жити до села. Звичайно, разом із Мудрагелем — видно, недарма назвав так кота мій покійний родич.

Першого ж вечора, коли ми з Мудрагелем, що вмостився на колінах, сіли вечеряти, до нас завітала сусідка з двору навпроти і почала чи не з порога вимагати гроші. Нам, мовляв, тут пропонують газ на вулицю провести, всі вже здали, тільки ви залишились. У вас, міських, грошей кури не клюють, тож давай, здавай.

Клювати в мене й справді було нічого та й нікому, але визнавати цього не хотілось, і я зажадав подивитись текст договору. Сусідка, на диво, не полінувалась, збігала до себе і повернулась із заяложеним пожмаканим папірцем. Треба було якось викручуватись, і я не придумав нічого кращого, ніж підсунути папірця котові:

— Глянь-но, Мудрагелю, що це за фільчина грамота.

Кіт уважно подивився на листок, гидливо торкнувся до нього лапою і виголосив:

— Мур-мур-р-ра!

— От бачите: навіть кіт розуміє, що це якась дурня-мурня...

Сусідка схопила договір і, розлючено грюкнувши дверима, пішла.

Невдовзі я дізнався, що «газівники» зникли в невідомому напрямку разом із грошима, а ще через якийсь час, повертаючись увечері з міста, почав знаходити на ґанку харчі. То миску сметани, то банку молока, то кільце ковбаси або шмат сала... Джерело надходжень залишалось невідоме, бо сусідка після історії з договором відмовлялась зі мною розмовляти, а кіт на всі мої запитання відповідав лише осудливим поглядом, в якому світилася вимога негайно накривати на стіл.

Деякий час я просто споживав дари невідомих благодійників, та все ж цікавість науковця взяла гору, і я, подавшись уранці до електрички, непомітно повернувся і зачаївся у хаті. Минуло три години. Котисько мирно дрімав на ґанку, і я вже почав думати, що змарнував день, коли раптом рипнула хвіртка й у двір зайшла Галя з сусідньої вулиці. Озирнувшись, підійшла до кота і поклала перед ним масний пакет. Мудрагель принюхався, відкрив одне око, затим друге, потягнувся, сів і запитливо глянув на Галю.

— Котику! Мудрагельчику! Ти ж усе знаєш. Скажи, за кого мені йти, — дівчина розклала перед котиськом три фотографії і відступила.

Мудрагель презирливо відсунув дві фотографії вбік, а на третю нявкнув:

— Ми...у!.. Ми...

— Я так і знала, що «милий», — радісно скрикнула дівчина і, вхопивши фотографії, кинулась до хвіртки.

Котисько повернувся до фіранки, з-поза якої я спостерігав цю сцену, і натякнув, що час уже й обідати.

Повторивши експеримент іще кілька разів, я переконався, що Мудрагель став у селі кимсь на зразок оракула, до якого звертались за порадою у важливих випадках. Однак заглиблюватись у дослідження цього котячого феномену не було часу, бо наближався строк сплати боргу і колишній друг, а нині кредитор обіцяв нацькувати на мене бандитів.

І от якось, повертаючись з роботи, я побачив біля свого будинку крутий джип. Першою думкою було дременути світ за очі, але потім згадав про Мудрагеля. Хай б’ють, хай «вмикають лічильника», врешті-решт можна продати квартиру, але кота їм на поталу не віддам! Я рішуче попрямував уперед.

— Якийсь ти, лопушок, неорганізований, — зловісно блиснув з джипа фіксами бритий здоровило. — Борги не віддаєш, чекати себе примушуєш...

Вся моя рішучість випарувалася, і чолов’яга це помітив:

— Дивись, штани не забрудни... Дякуй сусідці Галі — розтеревенила про твого всезнаючого кота. Ми тут із ним перетерли дещо. Якщо не бреше котяча морда, вважай, що боргу за тобою нема...

Джип рвонув із місця і більше не повертався.

Настала осінь. Заробітчани подалися в рідні краї, а я подумую, чи не здати квартиру якомусь молодому подружжю. Дуже вже нам із Мудрагелем до вподоби домашня сметана.