• Самоврядування

Гірські райони під котком реформи

Михайло ЛЕВЧУК.

Чернівецька область.

До осель понад 15 тисяч жителів Верховинського району Івано-Франківської області автотранспортом не дістатися — туди ведуть лише круті гірські плаї (стежки). Наприклад, лікарі «швидкої» добираються до хворих пішки від однієї до трьох годин, а буває, і близько семи. Тим часом госпітальний округ планується розмістити у Косові, що ще більше віддалить екстрену медичну допомогу.

У СУСІДНЬОМУ високогірному Путильському районі Буковини подібна ситуація — мешканцям «пропишуть» лікуватися чи то в Сторожинці, чи в Кіцмані. Дістатися туди не просто, бо досі не завершений ремонт автодороги, зруйнованої повінню іще в 2008 році.

Загалом же проблем у жителів гірського регіону України накопичилось чимало, представники територіальних громад і місцевих органів влади не раз їх обговорювали на Карпатських форумах народовладдя, намагаючись спільно знайти шляхи їх розв’язання. Останнє таке зібрання відбулось у селищі Великий Березний на Закарпатті. Його резолюція: реформа з децентралізації влади не повинна втілюватись у гірських районах, їх треба зберегти і розвивати як окремі адміністративно-територіальні одиниці, забезпечивши повноцінне фінансування місцевих бюджетів.

— Ми звернули увагу органів центральної влади на невиправдано однобічний підхід до об’єднання громад у рівнинних і гірських районах, — розповідає голова Путильської районної ради Микола Шевчук. — При цьому категорично відкидаються або нівелюються ландшафтно-кліматичні, географічні, демографічні, соціальні та інші специфічні особливості гірського регіону Українських Карпат. Адже населені пункти, розташовані на висоті 400 метрів і вище над рівнем моря, позбавлені нормального соціально-побутового обслуговування, зв’язку, у високогір’ї взагалі відсутні дороги, є чимало проблем з енергозабезпеченням. Наприклад, до найближчого центру з надання відповідних послуг — у середньому 40 кілометрів, а в разі об’єднання районів ця відстань може збільшитися до 150 кілометрів. Отож виходить, така реформа працюватиме проти людей.

Владці декларують, що наслідують європейський досвід, однак, скажімо, в Польщі зберегли два гірські повіти — Бешадський і Ліський. Є такі ж адмінодиниці з особливим статусом в Угорщині, Румунії, Словаччині. Це необхідно українським горянам. І не лише, щоб користуватися гарантованими державою своєчасними належними освітніми, культурними, медичними й іншими послугами, а й заради збереження етносу Карпатського регіону. Йдеться про етнічні групи гуцулів, лемків, бойків, їхні діалекти, культуру, духовність.

Зрештою, специфічним є і місцеве ґаздування — горяни споконвіку плекали ліси і худобу.

— Розвиток тваринництва й нині актуальний, проте є «гальма», що стримують, — каже Микола Шевчук. — Зокрема, дуже дорогі корми, натомість молоко й м’ясо заготівельники скуповують по віддалених хутірцях майже за безцінь. Раніше жителів гір трохи виручала державна дотація на утримання худоби, але тих коштів давно вже немає. Тому поменшало маржини на полонинах. А могли б наші селяни використовувати природні випаси не гірше за австрійських фермерів. Ті ж, відомо, успішно господарюють на чудових альпійських луках завдяки стабільній фінансовій підтримці своєї держави. Переживаємо ми й за ліси, надто вже в них розгулялися бензопили. Якщо буде дозволено продавати землі сільськогосподарського призначення, то може дійти до приватизації лісів — одного з основних джерел існування багатьох поколінь горян. Залишать нащадкам у спадок хіба що «лисі» гори. Бо ж як хитро задумано: йдеться начебто лише про продаж землі, проте в Карпатах вона переважно під лісами. Тому наша думка: землями за межами населених пунктів (ріллею, сінокосами, пасовищами, лісами) мають розпоряджатися місцеві громади. Щоб природне багатство не розтягували всілякі ділки і структури. Діставши таку потужну основу для розвитку виробництва, створення нових робочих місць, громади зможуть стати самодостатніми.

Однак шаблон, під який реформатори намагаються підігнати життєвий уклад горян, цього не передбачає.